Турагент для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, та які пов'язані з необхідністю відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро. Мінімальний розмір фінансового забезпечення турагента має становити суму, еквівалентну не менше ніж 2000 євро.

Тепер питання для особливо обдарованих: відкіля візьмуться такі гроші в новостворених підприємств (адже їх треба ще заробити, а роботу не можна почати, не одержавши ліцензії, для чого потрібно те ж саме «фінансове забезпечення»)? Та й у діючих структур, яким і без того вставляють безліч палок в колеса, а держава з завидною сталістю не повертає ПДВ за послуги, надані іноземним туристам?

В авторів цього нововведення є в запасі лукавий виверт: мовляв, не обов'язково вносити необхідну суму, досить роздобути необхідну банківську гарантію під діяльність. Напрошується друге, не менш природне, запитання: який поважаючий себе банкір при здоровому розумі і твердій пам'яті видасть таку гарантію, не одержавши відповідного забезпечення?

В наявності саме дійсне зачароване коло: не внесеш — не заробиш — не будеш працювати. Тобто, у розумінні авторів закону, дрібних турагентств — геть! Доленосна роль у новому законі відведена великим підприємствам, які іменують себе операторами. Хоча практично усі вони є звичайними посередниками закордонних фірм, продаючи в Україні їх турпродукт і поставляючи їм українських туристів. А якщо конкретніше, займаючись виїзним, економічно невигідним для нашої держави, видом туризму. Принаймні, туристичного продукту, створеного ними самими, як це покладено по новому законі, дуже мало. Як і необхідної для цього власної інфраструктури: готелів, ресторанів, транспорту і т.п. По великому рахунку, це ті ж турагенти, які працюють на закордонних партнерів, що тільки раніше зайняли свої ніші на вітчизняному туристичному ринку і прагнуть не допустити на нього нових діючих осіб. А ще краще — переділити його і монополізувати.

Загальну чисельність туроператорів планується довести до однієї — двох сотень. Норми нового закону цілком, як можна в цьому переконатися, цьому сприяють. А туристу треба знати, що при монополізації ринку програє і він, про якого так зворушливо “піклуються” творці нового закону, — для нього звужується поле вибору, додаткові витрати підприємств приведуть до подорожчання поїздок.

Новий закон не сприяє рішенню практично жодної з проблем, посиланням на які аргументувалося і виправдувалося його прийняття. Більше того, результати можуть бути прямо протилежні декларованим — наприклад, відхід частини підприємств «у тінь». Також негативною стороною нового закону є те, що внутрішній туризм і екскурсійна діяльність так і залишилися поза границями правового поля.

На думку професіоналів, цей закон приведе до:—

подальшому вивозу значних валютних коштів за межі держави;—

скороченню більш ніж у 10 разів робочих місць у сфері туризму (нині там працюють більш 113 тис. чоловік);—

витисненню з ринку 96 відсотків туристичних підприємств, що є суб'єктами малого бізнесу (нині їх більш 5 тисяч);—

монополізації ринку турпослуг, що приведе до підвищення їх вартості і погіршенню якості;—

знищенню малого і середнього підприємництва в туризмі;

занепаду вітчизняного туризму;

нанесенню значного збитку міжнародному авторитету України як туристичній державі.

Це точка зору Туристичної асоціації України, яка довго, активно і послідовно застерігала від прийняття законопроекту в такому виді, аргументуючи свою позицію і вносячи вагомі пропозиції.

Що буде далі, покаже час, але хочеться, щоб на майбутнє підтримка держави була справжньою підтримкою, а не черговим “бізнес-кроком” для тих, хто має більше грошей і зацікавлений у монополізації сфери.

Висновки

Останніми роками в Україні прийнято низку державних рішень на зміцнення та розширення законодавчої бази з туризму. Туризм визнано одни з пріоритетних напрямків національної культури й економіки. І це повністю погоджується з світовими тенденціями, які свідчать, що туристична сфера буде індустрією ХХІ століття.

Саме на структури Держкомтуризму України покладено організаторські та координуючі функції з виконання державних рішень у цій галузі, опрацювання концепцій її розвитку.

В період становлення ринкових відносин в Україні туризм як одна з найбільш перспективних та динамічних галузей світового господарства отримав усі умови для інтенсивного розвитку. Об’єктивним підґрунтям стало, з одного боку, відкриття тривалий час закритих державних кордонів, а з іншого - її величезний туристичний потенціал, що містить у собі неповторний комплекс історико-культурних та архітектурних пам’яток, об’єктів, рекреаційного призначення, природнокліматичних ресурсів. Загальна площа цінних з туристично-рекреаційної точки зору природних ландшафтів України становить 9,4 млн. га або 15,5 % її території. Їх одночасна ємність з урахуванням необхідності забезпечення вимог охорони навколишнього середовища та припустимих навантажень перевищує 48 млн. чол.

Історично склалося так, що організацією туризму в Україні одночасно займається цілий ряд державних установ. За радянських часів ними були Українська рада професійних союзів, в складі якої діяла Республіканська рада з туризму, пізніше перейменована в Українську республіканську раду з туризму та екскурсій, Державний комітет СРСР з іноземного туризму, Бюро міжнародного молодіжного туризму