Необхідними складовими зростання доходів підприємницьких структур є:—

реформування податкового законодавства (держава може піти шляхом зниження податкового навантаження, що стимулюватиме вивільнення коштів підприємств для інвестицій, або застосування гнучкої системи податкових пільг і податкових канікул для інноваційних інвестицій);—

збільшення джерел інвестування — внутрішніх заощаджень і залучення зовнішніх ресурсів, що матиме як наслідок фінансове оздоровлення економі-ки в цілому;—

орієнтація на залучення стратегічного інвестора та розвиток фондово-го ринку. Головною метою стратегічного інвестора є концентрація власності й досягнення ефективності роботи підприємства у перспективі, а не одержання прибутку від тримання акцій у короткостроковому періоді. Велика розпоро-шеність акцій між дрібними акціонерами значно ускладнює ефективність уп-равління компанією. Неможливість продати акції приватизованих підприємств на фондовому ринку через їх неліквідність загострює цю проблему;—

розвиток системи правових гарантій захисту інвестора за допомогою хеджування: застави майна та страхування інвестиційних ризиків;—

забезпечення ефективного управління державними корпоративними частками;—

формування ефективної прозорої системи банкрутства підприємств як засобу фінансового контролю з боку держави та кредиторів;—

поліпшення технологічної структури виробництва з використанням науково-технологічних досягнень світового рівня;—

сприяння повноцінному функціонуванню ринку матеріально-технічних ресурсів;

державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень та роз-виток конкурентних відносин між суб'єктами господарювання.

Дуже актуальною проблемою для всіх підприємств України, є вдосконалення оподаткування прибутку. Відомо, що частка податків у чистому дохо-ді підприємства (якщо при цьому врахувати, що частиною чистого доходу є також обов'язкові відрахування, включені у витрати) значно перевищує прийнятий у світі оптимальний рівень вилучень з даного джерела (ЗО—35 %). Але не тільки в цьому— сутність проблеми. Можна було б змиритися з відрахуванням з чистого доходу в роз-мірі, який перевищує оптимальний рівень (який досягає, скажімо, 50 %). Головна проб-лема полягає в тому, що всі види відрахувань, які проводяться з доходів підприємства, знеосіблюються, втрачають зв'язок з підприємством — хоча деякі з відрахувань, тим часом, повинні його зберігати. Це стосується в першу чергу відрахувань на соціальне та медичне страхування. У всьому цивілізованому світі прийнято порядок, за якого під-приємства за рахунок своїх доходів оплачують страхові листи, а створювані на цій ос-нові страхові фонди використовуються для відшкодування відповідних затрат.

При ключовій ролі процесу формування прибутку динамічний розвиток виробництва неможливий без удосконалення системи розподілу прибутку. У 1998 році на виробничий розвиток було спрямовано 22% бюджетних коштів. Ця частка залишилася майже без змін у порівнянні з 1997 роком — 22,66%, але скоротилася на 5,6% щодо 1995 року.* Це негативно впливає на процес оновлення виробничих потужностей, впровадження нових технічних і техно-логічних досягнень.

Привертає увагу оцінка зв'язку між формою власності й результатами ді-яльності підприємств. В Україні ще не до кінця досліджено проблему впливу приватизації на показники прибутковості й продуктивності праці. На думку зарубіжних учених Праєра та Блекмана, у поведінці українських підприємств різних форм власності не спостерігається відмінностей, що піддаються оцінці, бо основні валові показники роботи підприємств як державного, так і недер-жавного секторів економіки за останні роки погіршувалися одночасно.

Результати проведених досліджень свідчать, що у 1997—1998 роках обсяг прибутку у промисловості на підприємствах державної форми власності ско-ротився на 1299,2 млн. грн., колективної — на 4060,3 млн. грн., у приватних суб'єктів господарювання — на 16,7 млн. грн.*

Висновок

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення прибутку зазнає певних змін. Не дивно, що в сучасних умовах серед вітчизня-них та закордонних учених існують різні точки зору на це поняття.

На думку вченого І.А. Бланка*, прибуток — це втілений у грошо-вій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різ-ницею між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Якщо в результаті господарської діяльності збільшуються активи підприємства, то, виходячи з подвійного запису, збільшуються й пасиви, і якщо це не кредиторська заборгованість, то має місце приріст капіталу, або, іншими словами, прибуток. Останнє твердження грунтується на аналізі балансу під-приємства, і прибуток розглядається як зростання капіталу.

Прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошо-ву оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показни-ком фінансових результатів підприємницьких структур, їх фінансового ста-ну. Він сигналізує про необхідність захо-дів щодо зменшення собівартості продукції, нарощування обсягів вироб-ництва і реалізації, розширення асортименту виготовлюваних товарів, до-цільність змін у ціновій політиці. Він є визначальним критерієм ефективнос-ті господарювання.