ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ:

ВИСНОВКИ, ПРІОРИТЕТИ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ І ВСТУПУ У ВТО

курсова робота

З МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На рубежі другого і третього тисячоліття визначаючим чинником як національного, так і міжнародного розвитку є глобалізація світової економіки, що перетворюється у домінуючу тенденцію світових господарських процесів.

У ході розробки національної стратегії розвитку, яка б забезпечувала глобальну інтеграцію України в світові економічні структури, необхідно повною мірою враховувати особливості процесу глобалізації та її суперечливий характер. Так, з одного боку, глобалізація значною мірою розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різних ресурсів, їх значно глибшої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого – глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, призводять до маніпулювання величезними фінансовими та інвестиційними ресурсами, що становлять реальну загрозу для країн з низькими і середніми доходами. При незаперечних перевагах глобалізації слід також ураховувати неоднозначність і різноспрямованість її впливу на різні галузі сучасного виробництва. Так, у процесі структурних глобальних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі переробної промисловості та сфери послуг.

Найважливішою якісною ознакою і показником, що характеризує розгортання процесу глобалізації, є широкий розвиток сектора інформації, інформаційних технологій. Нині в умовах постіндустріальної економіки виробництво і споживання знань стає найбільшим пріоритетом національних економічних стратегій. Там, де країни створили і послідовно реалізують стратегічні програми інформатизації і саєнтифікації (наукового насичення) економіки, темпи економічного прогресу вражаючі.

При розробці національної стратегії інформатизації, інтелектуалізації і наукового насичення економіки та суспільного виробництва необхідно враховувати, що вирішувати цю проблему окремо неможливо. Це загальноструктурна проблема генеральної економічної стратегії. Не викликає сумніву, що системно-структурна трансформація економіки на новій інформаційно-комп’ютерній основі – це єдиний шанс індустріалізованих країн перехідної економіки (в тому числі й України) наздогнати передові ринкові країни за рівнем економічного розвитку в наступні 35–40 років. Ці країни потенційно готові до структурних галузевих зрушень на користь наукомістких галузей, оскільки мають великий науково-технічний потенціал та висококваліфіковану робочу силу. Досвід показує, що нові ринкові країни при раціональному виборі національних економічних стратегій можуть забезпечувати дуже високі темпи зростання ВВП та особистого споживання на душу населення на рівні 10–15% щорічно. Приклади Китаю, «азіатських тигрів» та інших країн тому підтвердження.

Очевидно, історія не дає додаткового часу на те, щоб одні країни доганяли інших. Історичний виклик та імператив у тому, щоб національні стратегії гармонізували та синхронізували свій розвиток з глобальними процесами, селективно орієнтуючись на передові країни світу. Потенційні можливості для цього в України є. Головне – не втратити часу в реалізації наявного науково-технологічного потенціалу, інтелектуального ресурсу.

Розв’язання вказаних та інших проблем розвитку зовнішньоекономічних зв’язків (ЗЕВ) передбачає участь України в роботі Всесвітньої торгової організації (ВТО) та інших міжнародних організацій: ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), ЧЕС (Чорноморське економічне співробітництво) тощо. Вітчизняні й зарубіжні економісти з року в рік виявляють підвищену увагу до зовнішньоекономічної діяльності України. Це не дивно, адже країна займає одне з перших місць у світі щодо показника співвідношення обсягу зовнішньоторгового обороту до ВНП. Як і у попередні роки, вагома частка українського бізнесу пов’язана із зовнішньоекономічними операціями.

Зовнішньоторговий оборот України за 2001 р. зріс майже на 10%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі України товарами в 2001 р. становило 489,6 млн. дол. США (в 2000 р. – 616,5 млн. дол.). Коефіцієнт покриття імпорту експортом – 1,03 (у 2000 р. – 1,04).

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі України товарами в 2001 р. збільшився на 12,3% порівняно з 2000 р. і сягнув 32039,8 млн. дол., у тому числі експорт – 16264,7 млн. (зростання на 11,6%), імпорт – 15775,1 млн. (зростання на 13%). Зовнішньоторгові операції велись з партнерами 193 країн світу, основні з них показані на рис.1 і 2 Ці та наступні рисунки і таблиці складено на основі даних Державного комітету статистики України..

Найбільші обсяги товарів Україна експортувала у такі країни: Росію –22,6% від загального обсягу експорту, Туреччину – 6,2, Італію – 5,1, Німеччину – 4,4, США – 3,5, Китай – 3,3, Польщу – 3,1, Угорщину – 2,9%.

Найбільші імпортні надходження в Україну були з Росії – 36,9%, Туркменістану – 2,9, Білорусі та Італії – по 2,6%. Географію експорту та імпорту товарів подано на рис. і 4.

Структура експорту та імпорту товарів характеризується наступними даними (див. рис. і 6).

Основу українського імпорту дотепер становить імпорт мінеральних продуктів, зокрема газу та нафти. У загальному обсязі імпорту товарів 23,4% припадало на природний газ, 21,6% – на нафту і продукти переробки.

Депресивний стан світових ринків металу та погіршення торговельних умов зумовили фактичне зупинення зростання експорту чорних металів – за підсумками трьох кварталів збільшення експорту за цією статтею становило 1,2% (хоча і цей показник, без сумніву, – позитивний результат). У подібному становищі перебував й експорт хімічної продукції.

Скорочення експорту чорних металів на зовнішні ринки зумовлене різким збільшенням обсягу виробництва сталі Китаєм (приблизно у 2 рази за останні 2 роки) та відповідним збільшенням експорту китайської сталі. Це підтверджує необхідність технічного переозброєння і підвищення конкурентоспроможності продукції металургійних заводів України.

В умовах стабілізації традиційних експортних потоків зростання товарного експорту було забезпечене машинобудівною і харчовою галузями, а також сільським господарством.

2001 р. став найуспішнішим для економіки України від моменту здобуття нею незалежності. На фоні глобальної економічної рецесії країна забезпечила 9% зростання ВВП, на 14,2% збільшилось промислове виробництво. Зростання економіки було підтримане активізацією сільського