МОП створена в 1919 p. У 1962 p. на 46-й сесії МОП було прийнято угоду про основні цілі та норми державної політики, в якій закріплювалися такі ж права мігрантів, як і корінних жителів, зокрема у сфері соціального забезпечення. Країни, які ратифікували цю угоду, зобов'язалися надавати мігрантам за місцем їх проживання соціальну допомогу (оплату медич-ного обслуговування, допомогу в разі безробіття, хвороби, інва-лідності, професійного захворювання тощо). У загальнішому плані визначається рівність мігрантів щодо національності, ре-лігії, статі тощо.

Захист прав мігрантів забезпечується через організацію без-платних служб для допомоги мігрантам. Ці служби надають їм необхідну інформацію, вживають заходів, які допомагають ви-їзду мігрантів та їх переміщенню, забезпечують переведення за-робітної плати й заощаджень на батьківщину, дбають про пись-мове оформлення трудових контрактів і дотримання прав міг-рантів на їх отримання (ці контракти передбачають термін най-му, умови та зміст праці, рівень заробітної плати і порядок її виплати), про рівність в отриманні мінімальної заробітної пла-ти, забезпечення права на освіту і здобуття кваліфікації (а та-кож її підвищення), участі в профспілках, працевлаштування й соціальне забезпечення.

3. Міжнародна економічна інтеграція

Процеси інтернаціоналізацію одиничного поділу праці, формування інтернаціональної вартості супроводжуються посиленням міжнародної концентрації вироб-ництва, міжнародною кооперацією та спеціалізацією тощо. В су-купності вони є матеріальною основою інтернаціоналізації вироб-ничих відносин (або відносин економічної власності) і господар-ського механізму, що, у свою чергу, детермінує процес інтернаці-оналізації соціальних, правових та інших надбудовних відносин.

Найбільшого розвитку ці процеси набули в інтеграції країн За-хідної Європи, зокрема в утворенні та функціонуванні Європейсь-кого економічного співтовариства, або "Спільного ринку". Спершу це було об'єднання шести країн (ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Гол-ландії та Люксембургу), які підписали "Римський договір" 1957 p., що набрав чинності з 1.1.1958. У 1973 p. до них приєдналися Вели-кобританія, Данія, Ірландія, у 1981 p. — Греція, у 1986 p. — Порту-галія та Іспанія. У 1991 p. на сесії ЄЕС було підписано угоду між ЄЕС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про ство-рення Європейського економічного простору (ЄЕП). До ЄАВТ, яка була створена в 1960 p., увійшли Великобританія, Норвегія, Данія, Швеція, Австрія, Швейцарія, Португалія. Отже, в ЄЕП входять ни-ні 17 європейських країн, у ЄС — 15.

Згідно з Єдиним Європейським актом 1987 p. і Маастрихтським договором 1991 p. було утворено Європейський Союз із за-гальною кількістю населення понад 370 млн. осіб. Подали заяви про входження до ЄС Австрія, Туреччина, Польща, Угорщина та інші країни. Мають намір вступити до цієї організації деякі кра-їни колишнього СРСР, зокрема Україна, Білорусь, республіки Балтії. У недалекому майбутньому ЄС може налічувати понад 20 держав Європи.

Головними органами ЄС є Рада Міністрів (до якої входять представники країн-членів на рівні міністрів і яка наділена зако-нодавчою владою, а її рішення обов'язкові і входять до національ-ного законодавства); Європейська комісія (у складі 20 осіб, яких призначають уряди національних країн на 5 років), яка виступає із законодавчими ініціативами та сприяє їх втіленню в життя та ін.; Європейський Парламент (до нього прямим голосуванням оби-рають 626 депутатів, які здійснюють законотворчу діяльність і кон-тролюють діяльність ЄС, Європейського Суду та ін.).

Колишній голова Комісії EC Жак Делор підрахував в 1992 p., що за 33 роки свого існування EC пережив 19 років динамічного розвитку, 5 років криз, 19 років застою. За цей час були закладе-ні основи митного союзу (знижені, а відтак скасовані митні збо-ри при перевезенні товарів з країни в країну, встановлені єдині тарифи в торгівлі з іншими державами); жителі країн-учасниць мають змогу пересуватися всередині співтовариства без паспор-тів і віз (лише з національним посвідченням особи), почалося взаємне визнання свідоцтв та дипломів про освіту, громадяни інтегрованих країн мають право на постійне проживання в іншій країні за наявності роботи; проводиться спільна сільськогоспо-дарська політика; майже без перепон компанії цих країн роблять взаємні інвестиції; досягнуто значного прогресу щодо вільного переміщення товарів і послуг, робочої сили і капіталів. Надалі планується узгоджувати єдину податкову, цінову політику тощо, тобто домогтися економічної інтеграції. Так, з 1993 p. будь-який банк-резидент має право на здійснення всіх банківських опера-цій у будь-якій країні ЄС. У 1999 p. створено Центральний Євро-пейський банк, який разом із центральними банками інших кра-їн ЄС сформує єдину Європейську систему центральних банків, а у безготівковий обіг введено єдину валюту євро (у готівковій обіг вона буде запроваджена в 2003 p.).

Експерти Комісії ЄС підрахували, що остаточна ліквідація торговельних бар'єрів дасть щорічну економію 15 країнам у сумі майже 330 млрд. дол.; введення єдиної грошової валюти зеконо-мить 10 млрд. дол.; ціни на споживчі товари внаслідок посилен-ня конкуренції знижуватимуться на 4,5—5% щорічно; темпи зрос-тання економіки підвищаться на 4,5—7%; на 1,8—5,7 млн. збіль-шиться кількість робочих місць. Для досягнення цього уже нині формується єдиний наднаціональний бюджет у сумі майже 100 млрд. євро.

Крім економічної, ЄС проводить єдину соціальну політику, спрямовану (згідно з офіційними документами) на забезпечення вищого рівня соціальної єдності, унеможливлення експлуатації.

Але економічна інтеграція супроводжується й значними втра-тами. У країнах ЄС зросло безробіття (до 22 млн. осіб), із сіль-ськогосподарського обігу через перевиробництво продукції до 2000 p. буде вилучено майже 15 млн. га землі, знищується чима-ло готової сільськогосподарської продукції, в той час