Зазначені умови повинні виступати як вихідні у формуванні цілісної інтеграційної політики України. І хоча Україна, по суті, майже не має інтеграційної концепції, наведені умови, а також специфіка геополітичного становища України дозволяють виділити два рівні інтеграційної політики:

1.Участь України в міжнародному поділі праці, тобто встановлення економічної взаємодії з рештою країн світу, насамперед, з ЄС на принципах міжнародних економічних інститутів з урахуванням національної безпеки.

2.Участь України в регіональному поділі праці, тобто розширення її економічного співробітництва з країнами-партнерами по колишньому СРСР на нових принципах приватнопідприємницької інтеграції або «інтеграції знизу».

1.2.Внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники включення України у міжнародну економічну систему

Включення України в систему світогосподарських зв’язків вимагає серйозної адаптації її структури, всього господарського механізму до надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його економічні інститути.

Ґрунтуючись на досвіді проведення ринкових реформ у країнах колишнього соціалістичного блоку, МВФ пропонує таку послідовність кроків у становленні відкритої економіки: стабілізація; лібералізація; приватизація; зміна інституційної структури економіки, тобто системи соціального забезпечення, правових норм, фінансової інфраструктури, державного управління.

Роки проведення реформ у постсоціалістичних країнах показали, що:

при затягуванні реформ падає виробництво, а економічне зростання відкидається на далеку перспективу,

економічне зростання без фінансової стабільності неможливо,

необхідною умовою зростання економіки є лібералізація цін і торгівлі.

Ринкові перетворення, проте, слід здійснювати в міру готовності економіки і самого суспільства до їх сприйняття. Автоматичне перенесення досвіду функціонування ринкової системи в Україну безперспективне, так як кожна країна проходить власний шлях, ґрунтуючись на світовому досвіді і враховуючи свою специфіку.

Урахування цих обставин дозволяє зробити такі висновки:

поєднання плану і ринку на етапі трансформації можливе, і навіть необхідне, з метою відвернення хаосу в країні,

ринок дуже ефективний, але слід пам’ятати, що ринок сам по собі не вирішує цілого ряду проблем, в тому числі, соціальної єдності в країні, яка передбачає існування економічної системи,

ринок не забезпечує реалізації і не вирішує багатьох довгострокових та наукових програм, пов’язаних з розвитком інфраструктури транспорту, телекомунікацій і всього того, що має значення для майбутньої країни.

Важливим є також визначення основних пріоритетів при проведенні ринкових реформ. Ними повинні виступати насамперед зміцнення національної валюти і забезпечення зайнятості, розвиток освіти, розширення наукових досліджень, посилення соціального захисту населення, облаштування території країни та оновлення державних служб.

Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність політичного курсу ставить Україну перед загрозою втрати шансу входження до світової спільноти.

Конструктивності здійснюваним реформам можуть надати:

новий закон, який закріпив би автономію НБУ,

прискорення приватизації,

ефективний механізм закриття і банкрутства неефективних підприємств,

реструктуризація паливно-енергетичного комплексу(включаючи платіжну дисципліну),

приватизація землі та підприємств воєнно-промислового комплексу,

реорганізація центральної та регіональних адміністрацій.

Істотним чинником проведення реформ в Україні є структурна перебудова економіки. Але програма структурної перебудови економіки України існує з кінця 1993р. лише в концептуальному варіанті і до того ж розрахована на 20-25 років. Концепція структурної перебудови, запропонована Кабінетом Міністрів, включає три етапи:

Перший етап, стабілізаційний, повинен тривати 2-3 роки. При цьому переслідується мета зупинити інфляційні процеси і падіння виробництва, зберегти науково-технічний потенціал і створити умови для виходу економіки з кризового стану. Характерними рисами названого етапу має стати налагоджування державного регулювання структурної перебудови, зупинення цінової хвилі, реформування податкової системи і оплати праці, нарощування виробництва конкурентоспроможної, а отже високотехнологічної продукції, в тому числі і за рахунок підтримки держави. Сьогодні підстави вважати, що основні завдання цього етапу вже виконані.

На другому етапі (8-10 років) керівництво країни переслідуватиме мету активізації економічного розвитку. Ставиться завдання відродити позитивні тенденції у виробничій та інвестиційній діяльності, а також у науково-технічній перебудові виробництва. Характерними рисами є встановлення міцних господарських зв’язків за новою ефективною схемою, збільшення експортного потенціалу, переорієнтацію капіталів зі сфери торгівлі у виробництво, остаточне завершення майбутньої моделі економіки.

Третій (10-12 років) етап – становлення раціональної структури економіки. В цей час науково-технічний потенціал держави повинен підвести НТП до світового рівня. Необхідно також впровадити ресурсозберігаючі технології, подолати паливно-енергетичну кризу.

Програма має два головних гасла: енергозберігання на базі нових технологій та соціальна орієнтація економіки.

На фінансування програми необхідно близько 135 млрд. доларів.

В іншій програмі стратегічного розвитку «Україна – 2010» відзначається, що принципи структурної перебудови зводяться до чотирьох основних правил:

- підвищення регулюючої ролі держави;

- опора на власні ресурси;

- інноваційний тип розвитку;

- використання інтеграційних процесів.

1.3.Стратегічні напрями інтернаціоналізації української економіки

Формування відкритої економіки України визначається стратегічними напрямами інтернаціоналізації, основні з яких:

системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності,

ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку,

міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію монопольної залежності від окремих зарубіжних ринків,

становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом,

інтеграційна взаємодія із СНД, ЄС, центральноєвропейськими і східноєвропейськими угрупуваннями країн,

забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури та фінансових криз.

Всі ці пріоритети можуть бути реалізовані в результаті продуктивної співпраці з міжнародними економічними організаціями: МВФ, Світовим банком, системою СОТ, спеціалізованими урядовими і неурядовими організаціями в галузі зв’язку та інформаційного обміну, транспорту, енергетики, праці (МОП), з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), промислового розвитку (ЮНІДО), сільського господарства і продовольства (ФАО). За умовами реалізації власної стратегії інтернаціоналізації Україна має перспективи досягнення певної міжнародної конкурентоспроможності.

Програма «Україна – 2010» визначає стратегічний прогноз входження України в систему міжнародного поділу праці. На першому етапі входження відбувається з