Взагалі, протекціонізм і торговельні преференції потребують обережного використання і гнучкості зовнішньоекономічної політики. Вони повинні бути пристосовані до конкретних умов господарського моменту і бути готовими згорнутися із зміною обставин. Отже, тимчасовий захист трансформаційної економіки від міжнародної конкуренції цілком обґрунтований. Державна протекція робить можливим процес пристосування рівня і структури національної економіки до раціонального використання наявних економічних ресурсів.

Інструменти політики протекціонізму об’єднують у дві групи: тарифні та нетарифні. Основу тарифних інструментів становить митний тариф. Митний тариф у практичній економічній політиці – це систематизований перелік мит, якими обкладаються товари при імпорті або експорті з даної країни.

Ліберальний режим Єдиного митного тарифу 1993р. проіснував недовго, так як за 5 років така митна політика дестабілізувала зовнішню торгівлю. Тому, у 1999р. завершено підготовку проекту нового Єдиного митного тарифу, який складається з 21 розділу і охоплює 27 груп товарів. Він створений на сучасній Гармонізованій системі опису і кодування товарів, яку покладено в основу Української класифікації товарів.

За проектом нового Єдиного митного тарифу 78% всіх тарифних ставок класифікуються як адвалерні, 18%- як специфічні, 4%- як комбіновані. Найвищі ставки мита встановлено на сільськогосподарську та харчову продукцію, алкогольні й тютюнові вироби, продукцію легкої промисловості. Найнижчі та нульові ставки встановлено на мінеральні продукти, деревину, окремі види машин та устаткування, твори мистецтва й антикваріат.

З прийняттям нового Єдиного митного тарифу в Україні запроваджено цілісну систему оподаткування товарів імпортним митом і створено умови для приєднання країни до СОТ.

В Україні використовуються всі види мит: експортні, імпортні, транзитні.

Сфера застосування експортного мита надзвичайно вузька – це переважно сільськогосподарська продукція.

Імпортне мито – найбільш ефективний інструмент захисту національного ринку. Імпортне мито в Україні може розраховуватися за преференційними, пільговими та повними ставками.

Основними інструментами нетарифного захисту внутрішнього ринку України є ліцензування та квотування зовнішньоторгівельних операцій. Ліцензії, які використовуються в Україні поділяються на 3 категорії: генеральні, разові та відкриті. Квоти застосовуються такі, як: глобальні, групові, індивідуальні.

Поряд з квотуванням та ліцензуванням широко застосовуваними нетарифними інструментами захисту внутрішнього ринку є адміністративні заходи – це митні формальності, технічні та санітарні норми й стандарти, вимог до упаковки і маркування.

Крім податків і митних платежів, в Україні використовуються й інші бюджетні інструменти, зокрема різноманітні гербові, статистичні, прикордонні збори, що також спрямовані на обмеження імпорту

Таким чином, обрана українською державою політика протекціонізму спрямована на захист внутрішнього ринку й підтримку вітчизняного виробника. Її інструменти – як спеціальні (зовнішньоторгівельні), так і загальноекономічні. Ефективність їх дій неоднакова. Загальноекономічні інструменти, насамперед монетарна політика, не націлені безпосередньо на розв’язання проблем розвитку зовнішньої економіки, тому їх вплив на зовнішню торгівлю конфронтує з цілями створення ефективного зовнішнього сектора. Спеціальні та бюджетні інструменти безпосередньо впливають на поведінку суб’єктів світового ринку. Їх дія спрямована переважно на обмеження зовнішньої торгівлі як з боку імпорту, так і по окремих товарних групах і з боку експорту. Отже, політика протекціонізму в Україні може бути визначена скоріше як така, що спрямована на стимулювання імпортозаміщення, а не на стимулювання експорту.

ВИСНОВКИ

1. Включення України в систему світогосподарських зв’язків вимагає серйозної адаптації її структури, всього господарського механізму до надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його економічні інститути. Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність політичного курсу ставить Україну перед загрозою втрати шансу входження до світової спільноти. Істотним чинником проведення реформ в Україні є структурна перебудова економіки.

2. Програма «Україна – 2010» визначає стратегічний прогноз входження України в систему міжнародного поділу праці. Це відбувається з нарощенням експорту та одночасним скороченням промислового імпорту. Передбачається подальший розвиток режиму вільної торгівлі з країнами СНД. Створюватимуться умови для вступу до Світової організації торгівлі.

3. Останнім часом Україна почала використовувати нові форми включення у світовий економічний простір. Це, зокрема: вільні або спеціальні економічні зони; єврорегіони; морські економічні райони міжнародного співробітництва; спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; міжнародні транспортні коридори.

4. Україна має великий експортний потенціал. Маючи площу 0,4% загальної світової суші і чисельність населення на рівні 0,8% загальносвітової кількості, Україна робить 5% світової мінеральної сировини і продуктів його переробки.

5. Географічна структура зовнішньої торгівлі України носить відносно стабільний характер. На початку 2004 р. домінуючу роль у цій галузі продовжують грати Російська Федерація (53% українського імпорту), Туркменістан, Білорусь, Казахстан, Китай, Туреччина, Німеччина, Польща, Італія й Угорщина. Однак у порівнянні з відповідним періодом попереднього року імпорт із країн СНД зменшився на 15,7%. Основними торгівельними партнерами України є Росія, Німеччина, Туркменістан, США. Україна експортує свої товари в 201 країну світу, при цьому лідирує Європа, частка якої в загальному обсязі експорту 35%. Товарна структура експорту України носить чітко виражений сировинний характер. Взагалі, у структурі українського експорту переважають товари з низьким ступенем обробки (близько 66%). Зростання українського експорту досягається за рахунок чорних металів. Частка інших видів продукції незначна. В Україні імпорт товарів збільшується вищими темпами, ніж експорт.

6. Основна стратегічна задача для України – перехід до розвитку економіки, орієнтований на експорт, і отже, на виробництво товарів, здатних конкурувати на світовому ринку.

7. Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно