віддається політиці вільної торгівлі.
Аналіз особливостей розвитку зовнішньої торгівлі України в 2004 році показує, що поруч з такими визначеними позитивними змінами, як збільшення товарообігу, ріст обсягів зроблених послуг, зменшення бартеризації торгівлі – мають місце такі деструктивні процеси, як зменшення фізичних обсягів експорту й імпорту багатьох видів продукції, переважно сировинний характер збуту при подальшому витисненні з внутрішнього ринку вітчизняної продукції, утеча капіталу за кордон і т.д. Взагалі, прогноз розвитку зовнішньої торгівлі України в цих умовах до 2010 року запропонував віце-президент банку “Нарду” А. Кириченко:
Україна – країна із соціально-орієнтованою ринковою економікою;
Досягнуто повноправне членство у всесвітній торговій організації;
Економічне законодавство України в основних позиціях погоджено з загальноприйнятими європейськими нормами;
Підготовлено всі основні позиції по надходженню України в ЄС;
Розвиваються торгові і коопераційні зв'язки в рамках системи вільної торгівлі з країнами СНД і Балтії, а також країнами чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС);
На базі членства в Центральноєвропейській асоціації вільної торгівлі розвивається економічне співробітництво зі східноєвропейськими країнами – колишніми членами ради економічної взаємодопомоги;
ЧЕС трансформується в окрему торгово-економічну асоціацію;
Активізується економічна присутність України в країнах, пов'язаним із транскавказьким транспортним коридором;
У вільних економічних зонах України здійснюється кілька великомасштабних інвестиційних проектів;
Зовнішня торгівля регулюється переважно законодавчими мірами;
У структурі експорту істотна частка приходиться на продукцію високого ступеня обробки, технології, засновані на сучасних досягненнях науки;
У структурі експортованої продукції чорної металургії переважають високоякісні сталі і профільні вироби;
Диверсифіковано джерела надходження енергоносіїв і стратегічних видів сировини;
Обсяг експорту приходиться на країни далекого зарубіжжя;
Великі українські експортери мають власні представництва в різних регіонах світу.
У третє тисячоліття Україна увійшла з великим, хоча і неповно працюючим у даний час економічним потенціалом. Проблеми його задіяти в більшій мірі є проблемами керівничими. Визначивши адекватну модель керування, можна в короткий термін провести реструктуризацію економіки і включити ще не розтрачені ресурси у творчу діяльність.
2.2.Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків на етапі трансформування економіки України у ринкову
Розвиток міжнародного поділу праці вже в ХІХ столітті спричинив такий стан, за якого країни світу тісно пов’язані одна з одною, що привело до зародження міждержавних зв’язків у світовій економіці. Світова економіка розвивається на основі об’єктивних економічних законів – законів товаровиробництва і товарообміну. Це визначає загальні риси світової економіки: стимулювання виробництва та якості продукції; конкуренцію на товарних ринках; вивезення капіталів; концентрацію виробництва тощо.
З 1917 року, а особливо з 1945 року, принципи розбудови світової економіки були порушені створенням так званої «світової соціалістичної системи» на базі усуспільнення власності, планових методів господарювання і соціального розвитку. Країни з приватною власністю посіли близько 70% території земної кулі, в них мешкало дві третини населення, тобто ці держави ця обсягом і структурою продуктивних сил, методами управління і стимулювання виробництва мали повну перевагу над країнами «соціалістичної системи». Намагання країн «соціалістичного блоку» під впливом СРСР збудувати ефективнішу економіку виявилися безуспішними. Економічна система на усуспільненій власності показала себе неконкурентоспроможною порівняно з економічною системою ринкового типу, що призвело до краху політичної системи спочатку «соціалістичного блоку», а потім і самого СРСР, у складі якого понад 70 років перебувала Україна.
Нині світове господарство слід розглядати як об’єктивний результат економічного зростання і взаємодії факторів, які рухають виробництво матеріальних благ: безперервно поглиблюється розподіл праці, її спеціалізація, інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення у геоекономічному просторі товарів і капіталу. Матеріальну основу світового господарства створює світовий ринок благ, товарів, послуг, капіталів, цінних паперів тощо. Тому активна участь будь-якої країни у міжнародному розподілі праці при розгалуженій системі світогосподарських зв’язків вже давно стали неодмінними умовами економічного прогресу. Адже навіть великі і розвинені держави не в змозі самостійно, поза стосунками з іншими країнами, забезпечити науково-технічний прогрес і створити умови для ефективного виробництва товарів і послуг. Ці завдання можливо вирішувати лише завдяки міжнародного співробітництву, від якого особливо виграють країни, що відстають у своєму розвитку.
Новий, сучасний етап інтернаціоналізації виробництва викликаний розгортанням науково-технічної революції. Сучасне оновлення науки, техніки і технологій є настільки масштабним і всебічним, що здійснити його не можна силою однієї, навіть великої, держави. В першу чергу, це екологічні проблеми, проблеми опанування космічного простору, охорона здоров’я населення.
Перехід від командно-адміністративних до ринкових відносин вимагає врахування багатьох факторів, адже особливістю ринкової економіки є упорядкування відносин між пропозицією і попитом у світовому масштабі, а її рушійною силою виступають споживачі і технологія. У ринковій економіці діє механізм, через який продавці і покупці обмінюються товарами та визначають їх ціни і кількість на засадах вільної конкуренції. Обмін відбувається на основі співвідношення споживчої та мінової вартостей кожного товару. Ринковий механізм функціонує на основі власних законів, серед яких основними є закони попиту і пропозиції. До факторів сукупної пропозиції належать такі, як: ціни на ресурси, ціни споріднених товарів, продуктивність, технологія, правові норми, організація ринку, тривалість використання продукту тощо.
Усі ці фактори розраховувались і досліджувались для стабільної економіки, коли країни, галузі і підприємства з самого початку були інтегровані у ринкове міжнародне середовище6. Нині економіка України зазнає трансформацій і змін, які проявляються у відході від цілеспрямованої планово-командної системи і переході до відкритої ринкової системи. Вади централізовано-планової системи господарювання орієнтували підприємства насамперед на збільшення обсягів виробництва, яке вимірювалось у показниках валової і товарної продукції. За таких умов підприємства часто неощадливо витрачали кошти, матеріали, нераціонально розширювали кооперацію. У колишньому Радянському Союзі було передбачено розподіл функцій з планування і управління виробництвом, постачання і збуту через Держплан і Держпостач, які