Особливістю зовнішньої торгівлі України є розвиток зустрічної торгівлі і перш за все бартерних операцій. Це є наслідком нескоординованих механізмів зовнішньоторгівельної, податкової та валютної політики. Бартерна торгівля має матеріалізовану форму збереження валютної виручки.

Бартерна форма торгівлі є найпоширенішою на ринках продукції хімічних, металургійних, машинобудівних виробництв.

У зустрічній торгівлі широко використовуються експортно-імпортні операції на основі давальницької сировини. За своїм вартісним обсягом ці операції дорівнюють експорту до Франції. Найбільші обсяги такої сировини надходять до Росії, Литви, Польщі, Нідерландів.

Перероблення давальницької сировини на території України зростає. Основними постачальниками її є Ірландія, Росія, Німеччина, Казахстан, Швейцарія.

Сировинна спрямованість українського експорту свідчить про атрофію переробної промисловості. Вітчизняні виробники мають обмежені можливості в закупівлі необхідної сировини і виготовленні відповідної продукції внаслідок низької платоспроможності. Не маючи попиту на внутрішньому ринку, сировина спрямовується за кордон для виготовлення з неї продуктів, які повертаються на ринки України, витісняючи вітчизняних виробників. Закони ринку вимивають вітчизняні товари, потребують інтенсивного використання природних конкурентних переваг.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі послугами в Україні характеризується перевищенням експорту українських послуг над імпортом приблизно на 15%.

У структурі експорту послуг домінуючу позицію посідають транспортні послуги (72,3%), особливо послуги трубопровідного транспорту; подорожі (16,8%); послуги с утриманням Чорноморського флоту Росії на території України (2,1%); послуги зв’язку(1,9%); а в структурі імпорту – подорожі (18,9%), наукові та конструкторські розробки (13,9%), транспорт (13,8%), технічна допомога (10,2%), будівельні послуги (6,1%).

Головними експортерами послуг є країни СНД (60,7%), країни ЄС (15,5%), країни Азії (7,5%), а імпортерами – країни Америки (26,5%), ЄС (23,9%), СНД (20,3%).

В цілому, український ринок послуг ще недостатньо розвинутий, на ньому досить вузький спектр секторів, у яких спостерігається активність і розвиток.

Україна має перспективи для розвитку таких секторів послуг, як:

послуги зв’язку (телекомунікаційні, аудіовізуальні),

фінансові послуги, у тому числі банківські і страхові,

транспортні послуги (морський, річковий, авіаційний, космічний, автомобільний, залізничний, трубопровідний транспорт),

комп’ютерні та пов’язані з ними послуги,

науково-дослідницькі послуги,

будівельні та пов’язані з ними інженерні послуги,

послуги туризму,

послуги, пов’язані з охороною здоров’я.

У секторах телекомунікаційних і фінансових послуг вагоме значення має наявність капіталів. У сфері фінансових послуг діє значна кількість відносно невеликих банків. Слабкість інститутів фінансового посередництва та інфраструктури у секторі телекомунікацій створює перешкоди для економічного зростання, не сприяє швидкому запровадженню новітніх технологій. Іноземні інвестиції у ці сектори можуть принести більш перспективні, економічні нові технології.

Україні, як транзитивній державі, необхідно приділяти більшу увагу, крім трубопровідного транспорту, розвитку інших видів транспортних послуг. Завдяки технологічним можливостям та потенціалу в галузях літакобудування і суднобудування, Україна має хороші перспективи у розвитку додаткових транспортних послуг, пов’язаних з розвитком і обслуговуванням.

Україна має також значний науково-технічний потенціал та напрацювання у багатьох наукоємних галузях (літако- і ракетобудування, супутникові технології, інформатика, біотехнології тощо). Розвиток секторів комп’ютерних, науково-дослідницьких та пов’язаних з ними послуг сприятиме стимулюванню технологічного прориву у різних секторах економіки, розширенню використання інформаційних технологій, розвитку національної інформаційної структури.

3.3.Лібералізація зовнішньої торгівлі. Заходи й інструменти політики обмеженого протекціонізму

Лібералізація зовнішньої торгівлі в усіх постсоціалістичних трансформаційних економіках має дуже велике значення. Від неї залежить вирішення низки важливих проблем економічного розвитку, зокрема:

розвиток адаптивних можливостей народногосподарської структури до цін світового ринку, що позитивно впливають на формування раціональної структури народного господарства;

лібералізація має властивість інтенсифікувати конкуренцію на внутрішньому ринку, а це сприяє розмиванню існуючих у перехідній економіці монопольних структур;

вільна торгівля дає змогу розширити складові сукупного попиту , що стимулює зростання сукупної пропозиції та зумовлює економічне зростання в країні загалом;

створюються передумови для вияву фактора надлишковості, який, ґрунтуючись на обміні результатами науково-дослідних робіт, дає змогу мінімізувати витрати ресурсів завдяки усуненню дублювання наукових розробок у різних країнах;

на основі фактора надлишковості відбувається формування додаткового технологічного ефекту, який має місце й у виробництві товарів.

Таким чином, з лібералізацією зовнішньоторгівельних відносин відкриваються можливості економічного та науково-технічного прогресу суспільства, його розвиту як інтегрованого елемента світогосподарських зв’язків.

Перші важливі кроки щодо лібералізації зовнішньої торгівлі було зроблено в Україні у 1993 р. Зокрема, Єдиним митним тарифом України, що набрав чинності в січні 1993р., запроваджувалися ставки імпортного мита на рівні 0-10% на більшість товарних позицій. Лише незначна частина товарів обкладалася за ставками 15-30%, а максимальний їх рівень становив 50% (алкогольні ті тютюнові вироби). При цьому товари, які імпортувалися з країн, що розвиваються, митом не обкладалися, а товари з промислово розвинутих країн оподатковувалися за пільговими ставками. \було скасовано чимало кількісних експортних обмежень. Виняток становили товари, що підлягають експортним обмеженням у рамках міжнародних угод. Водночас заходи щодо лібералізації зовнішньоторгівельної діяльності практично не вплинули на проведення операцій з імпорту товарів. Захисні заходи для імпорт4у не тільки збереглися, а й по деяких товарних групах навіть посилилися.

В умовах системної кризи багато імпортних товарів витіснили споживання якісніших, але дорожчих вітчизняних товарів, і тому, перехідна економіка України стала відчувати додатковий тиск від лібералізації зовнішньої торгівлі, що загрожувало знищенням вітчизняного виробництва. А якщо країна має певні конкурентні переваги, то вона зацікавлена у здійсненні політики фритредерства у відповідних сферах, інакше необхідна політика протекціонізму. Щодо України, яка відстає в техніко-технологічному розвитку, то її зовнішньоторгівельна політика повинна будуватися з урахуванням двох обставин:

- з одного боку, ринки споживчих товарів, що можуть бути об’єктами політики протекціонізму практично завжди;

- з іншого –