Треба звернути особливу увагу на споживання товарів, що ідеально доповнюють один одного,тобто, коли ефективне споживання одного товару без певної кількості іншого взагалі неможливеавтомобілі та номерні знаки, черевики та шнурки до них тощо). У цьому випадку ні зміна співвідношення цін, ні доход споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів у наборі, який обирає споживач (рис. 4).

Рис. 4. Рівновага споживача для ідеально комплементарних благ

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обгрунтовані економічні рішення.

Висновки

Отже, Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули) замінювати його на інший.

Використана література

Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208.

Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.

Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750.

Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

2. Дисконтова вартість, норма окупності

та ставка позичкового відсотка

Гроші за своєю суттю не належать до економічних ресурсів. Однак вони є засобом для придбання всіх інших факторів виробництва. Крім того, виробник, який витрачає свої кошти на придбання капіталу, відмовляється від альтернативних варіантів їх вико-ристання, зокрема від надання позики. Отже, прибу-ток, що міг отримати виробник, якби передав у пози-ку свої кошти, є альтернативною вартістю капіта-лу. З'ясувати механізм формування ціни кредиту і буде означати з'ясування процесу формування альте-рнативної вартості капіталу.

Ціною кредиту можна вважати позичковий відсо-ток. Позичковий відсоток — це ціна, що сплачується за використання грошей. Найчастіше він розглядаєть-ся не в абсолютному значенні (як кількість грошей), а у відносному — як відсоток від суми позичених гро-шей. Для зручності ставку позичкового відсотка, як правило, дають у перерахуванні на річну. Скажімо, якщо за отримання 10 000 грн. в кредит позичальни-ку потрібно через рік повернути 14 000 грн., це озна-чатиме, що він отримав гроші під 40% річних.

Оскільки надання кредиту та повернення грошей розірвані у часі, то виникає проблема втрати грошима їх купівельної спроможності через інфляцію. Тоді ча-стина плати за користування грошима піде на по-криття втрати їх купівельної спроможності, а частина дійсно буде винагородою власника. Слід розрізняти номінальну та реальну ставки позичкового відсотка. Номінальна ставка  — це відсоткова ставка, ви-ражена у грошових одиницях за поточним грошовим курсом. Реальна ставка  — це відсоткова ставка, виражена у незмінних грошах або скоригована з ура-хуванням інфляції. Так, якщо у попередньому при-кладі ціни за рік зросли в 1,25 раза  то за своєю купівельною спроможністю 1 грн. на початку року становитиме 1,25 грн. на кінець року. Якщо пе-рерахувати всі повернені у кінці року гроші у зіставні з наданими на початку року, то 14 000 грн. будуть відповідати 11200 грн. (14 000 : 1,25 = 11 200). От-же, реальна відсоткова ставка буде лише 12%. Взаємо- зв'язок між номінальною та реальною ставками пока-зує така формула:

Ставка позичкового відсотка формується залежно від співвідношення попиту на гроші та їх пропозиції. Разом з тим, не існує єдиної для всіх випадків відсот-кової ставки. Надання кредиту може диференціюва-тися залежно від умов повернення, державного регу-лювання цього процесу, особливостей позичальника тощо. Отже, доцільно розглянути фактори, які впли-вають на відсоткові ставки.

Надання кредиту — це ризик з боку кредитора, оскільки позичальник за певних умов може не поверну-ти отримані гроші. Тому найпершим фактором, який буде зумовлювати конкретний рівень відсотка по конк-ретній позиції, е ступінь ризику — ймовірність втрати грошей кредитором. Тут залежність пряма: чим більша ймовірність неповернення грошей, тим більший буде відсоток. Разом з тим, загроза втрати грошей може до-сягати такого рівня, що вона взагалі не компенсується збільшенням відсотка. За цих умов кредит не надається.

Певний вплив на відсоткову ставку справляє роз-мір кредиту. За інших рівних умов кредитор віддає перевагу більшим кредитам, оскільки це зменшує йо-го витрати на вивчення економічного становища по-зичальника, на обслуговування кредиту тощо. Отже, кредитор погоджується надавати більші суми під менші відсотки.

По-іншому впливає на відсоткову ставку термін надання кредиту. Оскільки у довготривалому періо-ді ймовірність непередбачуваних подій більша, то для перестрахування втрат від них відсоток по кре-дитах також буде більшим.

Впливає на відсоткові ставки також державна по-літика оподаткування. Якщо відсотки, отримані від надання кредиту не оподатковуються чи оподаткову-ються на пільгових умовах, то вартість отримання кре-диту буде меншою. Так, поки дисконти по облігаціях внутрішньої державної позики в Україні не оподаткову-валися, їхня доходність була нижчою, тобто отримання коштів обходилося державі дешевше. Після введення оподаткування ціна залучення коштів зросла.

Внутрішня норма окупності (ВНО) (або внутрішня норма рентабельності, доходності) визначається як дисконтна ставка, що зрівнює поточну вартість майбутніх грошових потоків від інвестицій та теперішню вартість грошових витрат