Саме природа кредитної угоди, яка ґрунтується на тимчасовому запозиченні чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань. Це можливо у випадку, коли кругообіг коштів господарюючих суб’єктів відокремлений від кругообігу коштів суспільства і організації, які вступають в кредитні відносини і повинні бути власниками наявного у них майна або (якщо це державні підприємства чи організації) мати право володіння в користуванні майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського чи комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають гарантовані стабільні джерела доходів.

Другою обов’язковою умовою реалізації кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження конкретних параметрів позики : її забезпечення, строку кредитування, величини проценту тощо, а також наявності альтернативних варіантів фінансування і розширення коштів. Особливого значення ця умова набула при переході до ринкових відносин.

Кредиту в ринковій економіці притаманні ознаки :

по-перше, позичальниками здебільшого стають суб’єкти господарювання, кредиторами – переважно банки ;

по-друге, гроші, видані в позику, використовуються позичальниками як капітал ;

по-третє, джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти ;

по-четверте, позика використовується як гнучкий механізм «переливання» капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку.

Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.

Водночас кредит необхідний для підтримки безперервного кругообігу фондів підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення за ринкових умов.

Отже, суть кредиту полягає в тому, що це рух вартості на засадах поверненості в інтересах реалізації суспільних потреб.

Форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками : характер кредитних відносин, склад учасників (суб’єктів) кредитної операції, об’єкт і сфера кредитування.

Залежно від об’єкту кредитних відносин виділяють такі форми кредитування :

товарна форма;

грошова форма.

У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцем і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відтер мінуванням платежу – комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо.

У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й переважна більшість позик надається і погашається грошима.

За суб’єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту (функціональні форми) :

комерційний;

споживчий;

державний;

міжнародний;

банківський.

1. Комерційний кредит – товарна форма кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані послуги.

Об’єктом комерційного кредиту є товарний капітал, а його суб’єктами – агенти товарної угоди : продавець – як кредитор, покупець – як позичальник.

Призначення комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового процента, який включено в ціну проданих товарів. У цьому полягає привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. Фірма-покупець завдяки комерційному кредиту досягає тимчасової економії коштів, скорочує потребу в банківському кредиті.

В основу комерційного кредиту покладено договірні зобов’язання та господарчі зв’язки між контрагентами, які визначають умови кредитування.

Комерційний кредит обслуговує тільки завершальний етап процесу обороту товарів, а тому сфера його функціонування є обмеженою. Він має короткостроковий характер.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися :

сплатою позичальником боргу за векселем, тобто інкасацією векселів;

передачею векселя іншій особі за допомогою індосаменту ;

переоформлення комерційного кредиту на банківський, що означає перетворення товарної форми кредиту на грошову.

2. Споживчий кредит – кредит , який надається тільки в національній валюті фізичним особам – резидентам на придбання споживчих товарів та послуг, який погашається поступово.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту – задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту збільшує поточний платоспроможний попит населення, підвищує життєвий рівень, прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг. (Додаток 1)

У країнах з розвинутою ринковою економікою споживчий кредит надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, достатньо дорогих, як будинки, автомобілі, меблі.

Суб’єктами кредитних відносин є фізичні особи – позичальники, комерційні банки, парабанки, підприємства та організації – кредитори .

Порядок видачі та погашення кредиту вирішується на підставі кредитного договору.

До нових видів споживчого кредиту належать :

Чековий кредит – одна з форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками своїм клієнтам за їхніми запитами і з відстрочуванням платежу. Процес кредитування пов’язаний з наявністю поточних рахунків клієнта з використанням овердрафту (з від’ємним сальдо на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунку.

Кредитна картка – одна з форм споживчого кредиту. Власника кредитної картки обслуговують банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для останньої кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку, кредитна картка видається клієнту за умов, що стан його депозитних і позичкових операцій з банком задовольняє останній. Запровадження кредитних карток вважають найбільшою «революцією» в банківській справі.

Ломбарди – кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна, забезпечуючи при цьому ще й дбайливе збереження предметів особистого користування і домашнього вжитку, охорону їх від грабунку, пожежі.

3. Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, коли позичальником є держава, а кредиторами – юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.

Основним призначення державного кредиту є мобілізація грошових коштів ( позичкових капіталів )