Державний кредит здійснюється через державні позики, які реалізуються фінансово-кредитними установами серед юридичних і фізичних осіб.

Державний кредит реалізується розміщенням державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов’язань, ощадних сертифікатів.

Коли має місце хронічне збільшення державного боргу, держава може вдатись до конверсії позик – зміни раніше встановлених умов державних позик на нові. В Україні державний кредит, як правило, спрямований на покриття бюджетного дефіциту.

4. Міжнародний кредит – надання позичкових капіталів одних країн іншим в тимчасове користування на засадах оплати і повернення у домовлені строки. Кошти для міжнародних кредитів мобілізуються на міжнародних та національних ринках позичкових капіталів.

Суб’єктами міжнародного кредиту є банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктом кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні і валютні ресурси.

Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредит фірмовий, банківський і урядовий.

Міжнародний банківський кредит – коли одним із суб’єктів кредитних відносин стає банк.

Урядовий кредит – коли одна країна надає іншій в товарній або грошовій формі за міжурядовою угодою кредит.

У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження і перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширення відтворення з метою отримання максимальних прибутків.

Роль міжнародного кредиту :

сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну ;

сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків ;

підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює зростання світового товарообороту ;

забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює міжнародний оборот коштів ;

є методом регулювання платіжних балансів ;

посилює конкуренцію між країнами, оскільки використовуються економічні знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту

5. Банківський кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що надається в тимчасове користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання. Він відображає економічні відносини між суб’єктами кредитування : кредитором – банком, який надає кредити, і позичальником – суб’єктом кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування кредитні кошти. Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

З правової точки зору банківський кредит визначається як відносини, що базується на нормативних актах і договорі кредитної установи та позичальника – юридичної особи чи громадянина з приводу надання кредитором (банком) суми грошових коштів на умовах, визначених в кредитному договорі; позичальник згідно з кредитним договором бере на себе зобов’язання використати одержану від банку суму за цільовим призначенням і до настання строку платежу повернути отримане в борг, заплативши обумовлені проценти.

Основним нормативними документами , якими керуються комерційні банки при наданні кредитів є Закон України «Про банки і банківську діяльність» ( в редакції від 7 грудня 2000 року ) та положення НБУ «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями. 2

Умови надання кредиту визначаються в кредитному договорі, який укладається в письмовій формі між банком і позичальником, є консенсуальним, оскільки він вважається укладеним після досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов. І тільки після підписання такого договору банк вправі надати кредит – перерахувати кошти на поточний чи позичковий рахунок позичальника або видати грошову суму готівкою у встановленому порядку. ( Додаток 3,4 )

Нині банки України надають перевагу короткостроковим позикам, що зумовлено високим рівнем ризиків у країні. В економіку України у регіональному розрізі ( Додаток 2 ) надано лише 49,27 % довгострокових позик. В економічно розвинутих країнах даний показник становить 70-80 %. Значною мірою це пов’язано з структурою коштів, залучених вітчизняною банківською системою.

Таким чином, банківський кредит є певною сумою грошових коштів, які надаються банками чи іншими кредитними установами на умовах поверненості, строковості, оплатності та цільового характеру використання, а також однією з кредитних (активних) операцій банку.

Отже, об’єктом кредиту є гроші або речі, які втілюють певну вартість. Позичальник використовує їх для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх потреб.

В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин є переважно гроші, як загальний ресурс, за допомогою яких можна придбати всі інші ресурси : матеріальні, технічні, трудові, природні тощо.

Передумовою повернення кредиту є кругообіг основних та оборотних коштів або одержання допомоги позичальником. У виключних випадках кредит може бути повернений третьою особою – гарантом, коли позичальник не спроможний сам це зробити. Найчастіше у ролі гаранта виступає великий банк.

Конкретний строк повернення кредиту залежить від того, як здійснюється кругообіг коштів у позичальника та від можливості кредитора щодо строку, на який він може надати кредит.

За термінами використання і погашення кредит поділяється на :

короткострокові кредити (до 1 року) пов’язані переважно з функціонуванням оборотних фондів і фондів обігу;

середньострокові (від 1 до 5 років)- з оборотом основних фондів ;

довгострокові (більше 5 років) охоплюють інвестиційні процеси, капітальні вкладення в нове будівництво.

Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватися як кредитні ресурси для надання позик. Сутність цих коштів в ринкових умовах становить позичковий капітал країни. Він перебуває у постійному русі, породжуючи виникнення кредитних відносин. Тому кредит трактується нерідко, як форма руху позичкового капіталу.

Одним з найефективніших способів забезпечення зобов’язань є іпотека – застава нерухомості. Іпотечний кредит – це кредитування під заставу нерухомості. Така форма кредиту зменшує ступінь ризику для обох сторін. Закон України «Про заставу» містить таке визначення : «Іпотекою визначається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи».

При цьому слід зазначити, що у законі «Про збір на