базисний фонд робочого часу одного працівника, днів або годин; Чпум — умовна чисельність персоналу, осіб; К^ — коефіцієнт чисельності робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу.
Відносна економія робочої сили в результаті скорочення втрат від браку у виробництві може бути визначена за формулою
де Бб, БПЛ — втрати від браку у відсотках до собівартості продукції відповідно у базисному і плановому періодах; Чвб — чисельність працівників-відрядників у базисному періоді.
При розрахунку відносної економії робочої сили внаслідок ліквідації нераціональних витрат праці, які викликані відхиленнями від встановленої технології, умовно приймається, що доплати до заробітної плати відповідають втратам робочого часу. Відносна економія робочої сили за рахунок скорочення цих витрат праці може бути визначена за формулою
де N6, ЛГпл — доплати працівникам-відрядникам за відхилення від запроектованих технологічних процесів у загальному фонді заробітної плати працюючих відповідно у базисному і плановому періодах, %.
При розрахунку відносної економії робочої сили за рахунок скорочення чисельності працівників, які не виконують норми виробітку, слід виходити з показника середнього виконання норм цими працівниками, їх питомої ваги у загальній чисельності працюючих і коефіцієнта виконання норм у плановому періоді. Вона розраховується за формулою
де Кчв — коефіцієнт чисельності працівників-відрядників; Ks — коефіцієнт чисельності працівників, які не виконують норми; Чрн — чисельність робітників, які не виконують норми; Нд — відсоток ви-
конання норм групою працівників, які не виконують норми; 0,5 — постійний коефіцієнт, прийнятий для коригування відносної економії робочої сили у зв'язку з оцінкою впливу цього фактора.
Невиконання встановлених норм працівниками може бути зумовлене різними причинами: відсутністю достатніх навичок та організованості у процесі праці, наявністю недоліків в організації праці та виробництва, слабкою зацікавленістю працівників у результатах своєї праці тощо.
Відносна економія робочої сили внаслідок змін в асортименті продукції розраховується за формулою
де ТЕб, ТЕдд — трудомісткість 1000 гр. од. продукції відповідно в базисному і плановому періодах, нормо-годин; V^ — обсяг продукції у плановому році, тис. гр. од.; KBS — коефіцієнт виконання норм виробітку в плановому році; F'^ — фонд корисного часу роботи одного працівника у плановому періоді, днів або годин.
Загальний приріст продуктивності праці може бути визначений шляхом додавання даних про зростання продуктивності праці за всіма факторами у відсотках.
Схема наведеного розрахунку приросту продуктивності праці за факторами на підставі економії чисельності персоналу (працезбе-рігання) типова для багатьох посібників і підручників. Іноді ці зміни різняться між собою класифікацією факторів або розрахунком обсягу продукції (плановий або базовий період, в поточних або в порівняльних цінах; товарна або нормативно-чиста продукція, нормативна вартість обробки і т. ін.), але всі вони діють приблизно однаково:
Нагадаємо, що всі фактори, які впливають на динаміку продуктивності, а тому і на результати виробництва, поділяються на інтенсивні та екстенсивні. Залежність між ними можна подати у вигляді табл. 2.
Оскільки індекси — це відносні величини, то у процесі аналізу використовуються також інші різновиди відносних величин:*
індекс структури, сукупності, питомої ваги окремої частини, координації різних частин між собою;*
економічні індекси, які характеризують зміни у часі: динаміку, коефіцієнт випередження одного з рядів динаміки;*
порівняння однойменних показників за територіями або об'єктами;*
порівняння фактичної величини з розрахунковою величиною, планом, прогнозом, розрахованою або встановленою нормою;*
інтенсивності: порівняння різнойменних абсолютних величин. Розрахунок цих індексів досить добре висвітлений у підручниках і навчальних посібниках з аналізу діяльності підприємств*. Більш серйозним і менш вивченим є питання про визначення рів-
ня продуктивності в різних сферах економіки або на рівні економіки загалом. У цьому разі часто використовується виробнича функція.
"Виробнича функція, — відзначає М. Блауг, — описує технологічно ефективні способи виробництва бажаної кількості продукції за умови, що інженери вже відкинули всі технологічно неефективні комбінації. Це означає, що виробнича функція стандартного виду не може бути збудована до того, як буде винайдено рішення задачі лінійного програмування" [1, с. 403].
Водночас Джефрі Д. Сакс та Філіпс Ларрен Б. підкреслюють: "Виробнича функція має дві важливі характеристики. По-перше, збільшення кількості факторів приводить до зростання обсягу випуску. Гранична продуктивність праці (MPL = AQ / AL), тобто приріст випуску в результаті використання однієї додаткової одиниці праці, є додатною величиною. Така сама ситуація і з граничною продуктивністю капіталу (MPR = AQ / АК). По-друге, ми припускаємо, що гранична продуктивність кожного фактора зменшується із зростанням цього фактора при незмінній величині іншого" [8, с. 73].
Метод виробничої функції застосовується на макрорівні. Використання цього методу, як пише О. П. Сологуб у книзі "Продуктивність економіки: регіональні аспекти" [9], базується на системі показників, які характеризують макроекономічні параметри: валовий внутрішній продукт, національний дохід, прибуток, зайнятість, робоча сила, капітал, продуктивність. Продуктивність (сукупна, факторів виробництва) є показником економічного та технологічного рівнів виробництва: обсяг виробництва у розрахунку на одиницю витрат факторів виробництва, де фактори зважені за їх частками у продукті.
Але використання методу виробничої функції, на її думку, має обмежений характер, у тому числі для розв'язання проблем, пов'язаних з продуктивністю економіки стосовно умов її розвитку. Це пояснюється тим, що продуктивність — складна категорія, динаміка і рівень якої є функцією багатьох критеріїв. При цьому в конкретних умовах ці критерії по-різному поводяться у своїх комбінаціях як усередині однієї системи, так і між різними організаційними системами, які можуть мати неоднакову відносну вагу для забезпечення результату продуктивності.
Важливість цього методологічного підходу зумовлена цілями, що досягаються через визначення певних механізмів управління. Цей методологічний підхід орієнтований на використання елементно-факторної моделі і більш доцільний, ніж дещо узагальнюючий підхід, яким