є метод виробничої функції, хоча при цьому не відкидається принцип значущості рівноцінності факторів. О. П. Сологуб наводить моделі та методи вимірювання продуктивності для різних рівнів аналізу (табл. 3).
З цих критеріїв вимірювання результативності формується вибір показників продуктивності. Цікавим є те, що відносно продуктивності складається різне ставлення до критеріїв результативності на різних рівнях управління. Як відзначає Д. Скотт Сінк [10], до критеріїв продуктивності на рівні фірм, підприємств належать чотири групи показників: результативні, показники витрат, організаційного впливу на виробничі перетворення, показники продукції. Ці показники відображаються через індекси і коефіцієнти.
Аналіз рівня продуктивності в зарубіжних фірмах і компаніях проводиться на підставі розроблюваних нормативів або стандартів, досягти яких повинна намагатися фірма. Для розробки нормативів
використовуються такі підходи: а) оцінка; б) інженерний підхід; в) зіставлення наявних можливостей з відповідними в аналогічних фірмах і компаніях; г) розробка нормативу рівня продуктивності. Використання цих підходів дає змогу скласти систему вимірювань продуктивності на підставі комбінацій різних типів взаємозв'язків, які певною мірою відбивають рівень продуктивності. Д. Скотт Сінк у книзі "Управление производительностью: планирование, измерение и оценка, контроль и повышение" (М.: Прогресс, 1989, с. 75) наводить порівняльну значущість вимірників результативності, яку він ототожнює з продуктивністю залежно від одиниці аналізу і служби (рис. 17).
Саме через такий ретельний аналіз виявляються невикористані можливості системи, які можна врахувати у стратегічному плані для проектування, створення і впровадження системи вимірювання продуктивності. Розглядаючи управління продуктивністю як процес, що припускає стратегічне і оперативне планування і постійний контроль за ефективним впровадженням новацій, зарубіжні економісти використовують три найбільш розроблених методи вимірювання продуктивності:*
метод номінальної групи (МНГ);*
дельфійський метод (МД);*
багатофакторну модель вимірювання продуктивності (БФМВП). Перший і другий методи застосовуються з метою розробки погоджених заходів продуктивності для певної організаційної системи. І якщо метод номінальної групи корисний в таких випадках, коли необхідно виявити і зіставити індивідуальні судження з метою отримання рішень, до яких одна людина прийти не може, то дельфійський метод застосовують переважно при опитуваннях.
Своїм найменуванням МНГ зобов'язаний тій обставині, що це ретельно спланований груповий процес, до якого здебільше залучають ретельно відібраних учасників як незалежних індивідів. Ці два методи також використовуються як методи підвищення продуктивності, оскільки вони дають змогу виявити невикористані резерви виробництва.
Багатофакторна модель вимірювання продуктивності не передбачає співучасті працівників у якійсь суттєвій ролі у процесі збору даних. Це значною мірою макроскопічний підхід до вимірювання продуктивності. Ефективнішим, з точки зору отримуваних результатів, став багатокритеріальний метод вимірювання результативності і продуктивності, який забезпечує можливість отримати агрегований індекс результативності або продуктивності. На основі цих методів будується велике різноманіття похідних методів визначення і управління продуктивністю. Серед цих методів найрозповсюдженими є такі: структурний підхід доктора Куро-сави, підхід Лоулора, підхід Гоулда, підхід "швидка оцінка продуктивності". Кожен з цих підходів має свої особливості і сферу застосування.
Рис. 17. Порівняльна значущість вимірників результативності залежно від одиниці аналізу і служби (приклад)
Підхід Гоулда базується на швидкості обороту капіталовкладень і відносить прибуток до таких основних елементів результативності:*
ціна виробів;*
витрати на одиницю продукції;*
використання будівель, споруд і обладнання;*
розподіл капітальних ресурсів між основним і оборотним капіталом.
П'ять елементів можна об'єднати в одне рівняння:
У цьому рівнянні перші три відношення після знаку рівності означають короткочасні зміни, а останні два — довгострокові. Цей вираз також ілюструє, наскільки зміни у прибутковості від одного періоду до іншого залежать від взаємодії між надходженнями від реалізації продукції, використанням виробничих потужностей і частки сумарних капіталовкладень у виробничі потужності.
Підхід Лоулора передбачає здійснювати аналіз продуктивності усередині підприємства в два етапи, або на двох рівнях: первинному і вторинному. На первинному рівні розглядається продуктивність загальних доходів, а на вторинному — продуктивність прибутку, продуктивність оборотного капіталу і матеріальних запасів.
Розрахунок з використанням цього підходу наведено на рис. 18.
Рис. 18. Підхід Лоулора
На рис. 18 маємо: ф — загальні доходи підприємства; с — витрати на обробку; с —прибуток підприємства; м — матеріали; cd — витрати, викликані продуктивним використанням ресурсів; се — витрати на чисто продуктивну працю; cinv — поточні витрати.
Підхід доктора Куросави передбачає вимірювання продуктивності відповідно до ієрархії структури прийняття рішень. Загальну схему структури продуктивності відповідно до цього підходу подано на рис. 19.
Цей простий і практичний метод швидкої оцінки продуктивності (ШОП) для малих і середніх підприємств був розроблений і випробуваний у Центрі з підвищення продуктивності при Філіппінській академії розвитку. Будучи комплексним аналітичним методом, ШОП включає як точну діагностику, так і управління програмою підвищення продуктивності, що охоплює всю організацію. Це систематизована оцінка прибутковості компаній і показників її результату, а також властивих їй сильних і слабких сторін.
Метод ШОП вирішує подвійну задачу:*
ізолювати проблемні ділянки, визначити пріоритетні напрямки для покращання;*
встановити показники продуктивності для всіх підрозділів організації.
Рис. 19. Підхід Куросави
Цей метод складається з трьох компонентів:*
оцінки економічних показників компаній;*
якісної оцінки;*
оцінки економічних показників галузі.
Що ж стосується контролю і підвищення продуктивності, то для того, щоб допомогти менеджерам більш системно підійти до пошуку і відбору методів підвищення продуктивності, що відповідають їхнім потребам, пропонується таксономія, яка виявляє і використовує закони і принципи, що визначають класифікацію об'єктів. У нашому випадку це таксономія методів контролю і підходів до підвищення продуктивності.
На рис. 20 подано загальну таксономію, засновану на трьох вимірах:
1. Одиниця аналізу, або розмір і масштаб розглянутої організаційної системи, у нашій таксономії — фокус зусиль з покращання.
2. Тип впливу.
3. Керовані ресурси, або ресурсне забезпечення зусиль з покращання продуктивності.
Рис. 20. Методи контролю і підвищення продуктивності
Ця трьохосьова