Поширеним є використання валютних інтервенцій не лише з метою забезпечення стабільності валютного кірсу, а також для підтримання його на зниженому рівні з метою стимулювання експорту. Проте нелостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами валютних інтервенцій може викликати валютні кризи.

Девізна валютна політика – політика регулювання валютного курсу купівлею і продажем інвалюти.

Центральний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до інвалют купівлею та продажем інвалюти на фінансових ринках.

Девальвація – офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно інвалют до міжнародних розрахункових одиниць.

Вона може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розхвиток економіки, передусім, на розвиток зовнішньоеконоиічних відносин через підвищення конкурентоспроможності товарів національного виробника та поліпшення стану платіженого балансу.

Ревальвація – офіційне підвищення курсу націорнальної грошової одиниці відносно інвалют або міжнародних розрахункових одиниць. Вона вигідна для імпортерів і кредиторів, але не вигідна для експортерів.

Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а отже і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскілюки стимулює попит на валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Валютні резерви – це запаси резервних активів, що перебувають на рахунках у ЦБ та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов”язань, а також, у разі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із: золота; інвалют у вигляді банкнот і монет або коштів на рахунках за кордоном; спеціальних прав запозичення( СПЗ); цінних паперів (крім акцій), що оплачуються вінвалюті; із внеску країни до МВФ, тобто її квоти; будь-яких ін. міжнародно визнаних резервних активів за умови забезпечення їх надійності і ліквідності.

Валютні обмеження – сукупність заходів і нормативних правил, установлених у законодавчому чи адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги у платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національних грошових одиниць або досягнення інших цілей.

Валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю.

Центральні банки застосовують досить різноманітні форми валютних обмежень:

Встановлення певного розміру продажу валютної виручки, отриманої від експортерів;

Квотування продажу інвалюти імпортерам;

Заборона на ввіз і вивіз валютних цінностей без спецдозволів;

Обмеження прав фізичних осіб на операції з інвалютою.

Валютний контроль

Валютний контроль – це забезпечення дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Йому підлягають валютні операції за участю резидентів та нерезидентів, також зобов”язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в інвалюті у межах своїх повноважень,а також

Головним органом валютного контролю в Україні НБУ. Він здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю, віднесених до їхньої компетенції.

Основними контрольними функціями НБУ у сфері валбтних відносин є:

встановлення та контроль за курсом національної грошової одиниці на міжбанківському валютному ринку;

контроль за експортно-імпортними операціями;

контроль за порядком відкриття і ведення валютних рахунків;

контроль за обмінними операціями з готівковою валютою;

контроль за іноземними інвестиціями і міжнародними кредитами та ін.

Таким чином, практично всі операції в Україні підлягають валютному контролю.

Крім функцій прямого контролю, НБУ:

здійснює державну валютну політику, виходячи з принципів загальноекономічної політики України;

видає у межах своєї компетенції обов”язкові до виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

складає разом із Кабміном платіжний баланс України;

визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в інвалюті уповноважених банків нерезидентам;

установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів інвалют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в інвалюті аюо розрахункових (клірингових) одиницях та ін.

Декретом також визначено певні функції валютного контролю, що здійснюється іншими органами, а саме уповноваженими комерційними банками, Державною податковою адміністрацією, державним комітетом зв”язку та інформатизації й Державним митним комітетом України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що пповодяться резидентами і нерезидентами через ці банки, тобто на уповноважених банках лежить відповідальність за законність усіх валютних операцій, що здійснюють їхні клієнтим.

При цьому слід наголосити на подвійному становищі комерційних банківських установ. З одного боку, вони є агентами валютного контролю, підзвітними НБУ, і їхнім обов”язком є здійсненням контролю за операціями резидентів і нерезидентів валютними цінностями на території Україні. З інщого боку, на відміну від державних установ, уповноважені банки є комерційними організаціями, що зацікавлені в залученні, насамперед, солідних клієнтах, якими у більшості випадків є підприємства-експортери та імпортери. Саме тому комерційним банкам іноді доводиться вирішувати проблему поєднання двох полярних завдань; здійснення реального валютного контролю і утримання клієнтів.

Уповноважені банки є єдиними недержавними органами валютного контролю. Це пов”язано з тим, що основними призначенням банків є посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників та від продавців до покупців, тобто практично ввесь грошовий обіг у господарському обороті здійснюється через банківську систему, і жоден інший орган чи установа не має настільки оперативного і повного доступу до інформації стосовно операцій, пов”язаних з обігом коштів.

Враховуючи таке монопольне становище банківської