Цивільний кодекс України такому розумінню кооперативної ідентичності не відповідає, що не дозволило надлежаще визначити місце кооперативів у самому Цивільному кодексі України. А звідси - і в економіці і соціальному житті країни. Різку границю випливало проводити не між виробничими і споживчими кооперативами, шляхом віднесення перших до комерційних, а других - до некомерційних організацій, а між кооперативами (незалежно від їхнього різновиду) і господарчими товариствами і товариствами, для яких основна мета - витяг прибутку.

У закордонній теорії кооперативного руху кооперативи характеризуються як структурний елемент соціальної економіки. Кооперативи, члени яких керують ними і володіють власністю, а у виробничих кооперативах ще і трудяться в них, - найбільш характерна частина соціальної економіки. Кооперативи тісно зв'язані з територією, на якій вони базуються. Не переслідуючи витяг прибутку як основну мету, вони не зацікавлені у вивозі капіталу за кордон. Їхня діяльність орієнтована на використання місцевих кадрових, сировинних, виробничих ресурсів, розширення вітчизняного виробництва, забезпечення товарами і послугами не тільки своїх членів, але і населення території, на якій діє кооператив.

Необхідно внести зміни в Цивільний кодекс України, виділивши кооперативи з розділів про комерційні і некомерційні організації й об'єднавши них у самостійну групу юридичних осіб - кооперативи, дати єдине поняття кооперативу, закріпити загальні початки і принципи їхньої діяльності, а потім указати на специфічні особливості відповідного різновиду, яких, до речі сказати, повинне бути значно більше, ніж у Цивільному кодексі України. У законодавстві закордонних країн немає такого твердого розподілу кооперативів, як у нас, тільки на два види: виробничі і споживчі. У Німеччині, наприклад, кооперативи підрозділяються на кредитні (Volksbanken і Raiffeisenbanken), закупівельні, торговельні, кооперативи по збуті, виробничі, житлові й ін. У Законі про кооперативи штату Вікторія (Австралія) 1981 р. передбачені виробничі кооперативи, торговельні суспільства (кооперативи), кредитні, сільськогосподарські й ін. В інших країнах маються кооперативи сільськогосподарські, споживчі, виробничі, кредитні, страхові, кооперативи, що поєднують рибалок, житлові й ін. В останні роки росте їхня кількість і в промисловості. Перше місце по розвитку кооперативного руху займає Італія, де в кооперативах зайняте до 9% працездатного населення. Таким чином, у розвинутих країнах Заходу накопичений значний практичний досвід у розвитку кооперативного руху Відповідно даним різновидам у Міжнародному кооперативному альянсі створені спеціалізовані комітети, до яких входять національні організації, що поєднують кооперативи відповідного виду. Було б дуже бажано, щоб наше законодавство відбивало прийняте у світовому співтоваристві розуміння кооперативу.

Помітимо, що в багатьох країнах Західної Європи уряди дуже серйозно відносяться до розвитку кооперативного руху, спостерігаючи в ньому ефективний засіб зм'якшення соціальних і економічних проблем у суспільстві, роблять йому істотну фінансову допомогу. Так, в Англії в законодавчому порядку був створений спеціальний фонд для кредитування виробничих кооперативів. В Англії, Франції, Іспанії відомі численні випадки, коли органи державної влади надають фінансову допомогу робітником для викупу призначених до закриття збиткових підприємств і перетворення їх у кооперативи.

Велику підтримку кооперативам роблять з таких же приводів і органи місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з метою ослаблення економічних і соціальних протиріч.

Можна зробити висновок, що кооперативна форма власності міцно затвердилася в економіці розвинутих країн. Вона знаходиться в стані постійного розвитку, що не можна сказати про приватнокапіталістичну і державну форми власності. Історична перевага кооперативної власності перед ними полягає в тім, що в її рамках переборене розходження інтересів найманих робітників і власників, будь та держава або приватний власник.

Говорячи про поняття кооперативу як самостійної організаційно-правової форми, не можна не сказати про заборону, що утримується в Цивільному кодексі, виробничим кооперативам випускати акції. Закордонна практика говорить про зворотнє. У багатьох країнах такої заборони не тільки нема, але кооперативи в поза часто діють як товариства (компанії) з обмеженою відповідальністю, зберігаючи кооперативну внутрішню організацію і специфіку керування.

Цивільним кодексом України передбачено, що правове положення виробничих кооперативів, права й обов'язки їхніх членів визначаються відповідно до Цивільного кодексу України та законами. В даний час в Україні діє один такий закон: Закон від 10 липня 2003 року «Про кооперацію». Згідно з прийняттям цього закону кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом.Необхідно відзначити, що після прийняття Закону колгоспи і радгоспи перетворяться, як правило, у виробничі кооперативи.

Відповідно до пункту 3 статті 163 Цивільного кодексу України фірмове найменування кооперативу повинне містити його найменування і слова «виробничий кооператив». З обліком цього, включення у фірмове найменування слова «колгосп» є зайвому, суперечному Цивільному кодексові, і не повинно застосуються в офіційному найменуванні в сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Розділ 2. Організаційні основи діяльності виробничого кооперативу

2.1. Членство у виробничому кооперативі.

Кооператив здійснює свій виробничий, господарський, комерційну й інший види діяльності відповідно до закону і своїм статутом, положення якого розробляються на основі Закону про виробничі кооперативи, інших правових нормативних актів України.