Розглянемо структуру управління комерційним підрозділом у цих двох варіантах.

На рис. 2 зображена структура управління комерційною службою, до складу якої входять комерційні групи, спеціалізовані по товарній ознаці. У кожній групі зосереджена визначена номенклатура товарів. Ці групи здійснюють закупівлю і продаж товарів з урахуванням потреб покупців і скорочення витрат обігу.

Рис. 2. Структура управління комерційною службою по товарній ознаці.

На рис. 3 представлена структура управління комерційним підрозділом, що діє по функціональній ознаці. Весь ланцюжок обігу продукції представлений чотирма блоками, кожний з який наділений властивими йому функціями, у тому числі і комерційними. Перший блок забезпечує закупівлю сировини для виготовлення продукції на своїх підприємствах, що потім надходить у продаж. Другий блок здійснює прямі закупівлі товарів у виробників для наступної реалізації. Третій блок зв'язаний із просуванням товарів, супроводжуваним складуванням і збереженням. Четвертий блок виконує операції по підготовці товарів до продажу і подачі до місць продажу. Усі товари, що надходять у продаж, групуються по однорідній ознаці. Комерційна діяльність координується і контролюється комерційним директором, що підпорядковується керівнику торгової фірми (компанії).

Рис. 3. Структура управління комерційною службою по функціональній ознаці.

Важливою умовою ефективності управління комерційною діяльністю є її місце розташування і взаємозалежних дій в організаційній структурі підприємства. Ці ознаки визначаються сферою діяльності підприємства, його стратегічним курсом і обсягом реалізації продукції.

Існує кілька типів організаційної структури торгового підприємства:

Звичайно малі торгові підприємства починають свою діяльність із простої лінійної організації, у якій розподіл повноважень йде зверху вниз.

Функціональне управління, широко використовуване в середніх торгових підприємствах, - це управління по окремих функціях (маркетинг, фінанси, збут, кадри), при якому вища ланка керує співробітниками низових рівнів, але тільки в межах однієї функції. Основу лінійно-функціональних структур складає так називаний шахтний принцип побудови і спеціалізації управлінського процесу по основних функціях. По кожній з них формується ієрархія служб по рівнях (шахтам), що пронизує всю організацію від верху до низу.

Лінійно-функціональні структури найбільш ефективні в умовах використання апаратом управління певного заданого алгоритму при вирішенні типових завдань. Однак при лінійно-функціональному управлінні слабко враховуються внутрішні і зовнішні умови діяльності торгового підприємства, які постійно змінюються, допускається нераціональний розподіл інформаційних потоків, перевищуються норми керованості, особливо в керівників вищої ланки.

Суть лінійно-штабної організаційної структури полягає в тому, що при лінійному керівнику створюється в допомогу йому група фахівців, так називаний штаб, чи оперативно-аналітичний відділ. У його задачі входить: одержання й аналіз інформації про зовнішнє і внутрішнє середовище; здійснення контролю; підготовка проектів рішень; поточне інформування і консультування керівництва. При штабній структурі управління вища ланка керівників значною мірою звільняється від допоміжних, другорядних функцій у процесі управління.

Дивізіональна організаційна структура припускає розподіл організації на елементи і блоки по видах товарів чи послуг, групам покупців чи географічним районам. Розробка такої структури викликана розширенням масштабів підприємств, диверсифікованістю виробництва і змінами зовнішнього середовища.

При матричній структурі управління сполучаються вертикальні лінійні і функціональні зв'язки з горизонтальними. Персонал функціональних підрозділів, залишаючись у їхньому складі і підпорядкуванні, зобов'язаний також виконувати вказівки керівників проектів чи спеціальних штабів, що утворяться для керівництва окремими проектами і роботами. Керівники проектів установлюють склад і черговість робіт, а керівники підрозділів несуть відповідальність за їхнє належне і своєчасне виконання.

3. Механізм розрахунку лізингового платежу.

Відповідальним і одним з найбільш складних етапів підготовки лізингової угоди є визначення суми лізингових платежів. У відповідності зі ст. 7 Закону України «ПРО лізинг» розмір, графік сплати й умови перегляду лізингових платежів відносяться до істотних умов договору лізингу, склад і розмір цих платежів повинні бути економічно обґрунтовані на аграрному підприємстві.

У загальному вигляді лізингові платежі є однією з економічних форм реалізації права власності на майно (об'єкт лізингу), а саме формою розподілу між лізингоотримувачем-користувачем і лізингодавцем — власником доходу (прибутку), створеного в процесі використання об'єкта лізингу. Якщо для лізингодавця лізингова угода має сенс за умови одержання визначеного прибутку (не менше ніж по внесках у банк), то і лізингоотримувач після сплати платежів повинен одержати доход, достатній для розширеного відтворення й особистого споживання.

Крім розподілу прибутку, лізингові платежі виконують функції відшкодування вартості лізингового майна, нагромадження капіталу і стимулювання підприємницької діяльності.

Об'єктивною основою визначення розміру плати за лізинг є вартість і стан об'єкта лізингу, норми амортизації, відсотки за кредит, вартість супутніх послуг лізингодавця і постачальника, податкові пільги й ін. Нижньою межею суми лізингових платежів при фінансовому лізингу є їх мінімально можливий рівень, при якому забезпечується просте відтворення об'єкта лізингу.

Однією з головних переваг лізингових операцій у аграрній сфері, крім можливості користування об'єктом лізингу без сплати його вартості, є гнучкість лізингових платежів. Класичний лізинг передбачає можливість установлення порядку сплати лізингових платежів за домовленістю сторін (відповідно до діючого в тій чи іншій країні фінансового законодавства). Визначення за домовленістю сторін розміру, способу, форми і термінів внесення лізингових платежів і умов їхнього перегляду продекларовано в п. 3 ст. 16 Закону України «ПРО лізинг».

Результати аналізу