Реферат на тему:
Підприємництво. Сторінками історії
Соціально-економічний розвиток України, підвищення добробуту громадян, досягнення повної і продуктивної зайнятості населення прямо пов'язані з підприємництвом як комплексним, багатогранним соціально-економічним явищем. Підприємництво є інструментом участі людини в економічному житті суспільства, створенні національного продукту, є джерелом натхнення для мільйонів громадян і забезпечує матеріальну основу їх існування. Більшість країн світу розглядає підприємництво як рушійну силу сталого економічного розвитку, як найважливіший чинник зайнятості, як джерело добробуту нації.
На нашу думку, тут доречно згадати майже забутого Антуана Монкретьєна де Ваттевіля (1575-1621). Результати своїх економічних досліджень він виклав у книжці "Трактат з політичної економії" (1615), де вивів поняття політекономії — науки, що вивчає закони економіки в рамках держави. На думку А. Монкретьєна, джерелом прибутку є зовнішня торгівля. Могутність держави залежить "не від достатності золота і срібла, а від наявності предметів, необхідних для життя".
Якби він жив у сучасних умовах, а не 400 років тому, він би додав, що для добробуту людини ще необхідні транспорт і зв'язок — галузі національної економіки, які внаслідок науково-технічного прогресу постійно розвиваються. Проте А. Монкретьєн не міг передбачати бурхливого розвитку технічного прогресу. Тому історики економічної теорії зарахували його до представників меркантилізму.
Російський дослідник у галузі народного господарства І. Посошков (1652-1726) у важкий для економіки країни період для блага Вітчизни створив "Книгу про убогість і багатство" (1724), у якій виклав свої економічні погляди і запропонував проект реформ, спрямованих на поліпшення економічного і політичного устрою Росії. Це не сподобалося вищій владі й 1725 року російського мислителя з наказу Катерини І було ув'язнено у Петропавлівську фортецю.
Однак праця І. Посошкова не втратила своєї корисності й нині. Вона охоплює багато питань економіки. На наш погляд, справедливі його трактування джерела багатства (праця в промисловості і сільському господарстві), прибутків, що їх приносить різне ремесло. Тому І. Посошков ставив на перше місце виробництво і вважав, що для процвітання країни повинно розвиватися вітчизняне ремесло. "Книгу про убогість і багатство", хоча вона і написана несучасною мовою, можна настійно рекомендувати для вивчення.
Історія економічної думки зараховує І. Посошкова до представників протекціонізму.
Особливе місце в історії економічної думки посідає Адам Сміт (1723-1790) — шотландський економіст, філософ, представник класичної школи в економічній теорії. Він є автором системи економічного навчання, яку створив і розвивав на основі єдиних теоретичних принципів і підходів. Перу А. Сміта належить знаменита книжка "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776), яка принесла авторові титул класика і "батька економіки". Учений вважав, що джерелом багатства нації є продукти матеріального виробництва. Для того часу, коли промисловість була розвинена дуже слабо, це було прогресивним.
У своїй праці А. Сміт викладає вчення про капітал як про запас незавершеної продукції, що дає змогу виробнику (підприємцю) подолати інтервал у часі між витратами ресурсів і появою кінцевого результату (продукту). Він запровадив розподіл капіталу на основний і оборотний. Під основним капіталом учений розумів капітал, що не змінює власників у процесі виробництва і безпосередньо не споживається в ньому. До основного капіталу належать знаряддя праці, будинки і будівлі, а також "економічна людина" (підприємець). Оборотний капітал, на думку А. Сміта, це продукція, що цілковито бере участь і витрачається у виробничому процесі.
Визначення капіталу, дане А. Смітом, було потім сприйняте Карлом Марксом (1818-1883) і використане ним у працях, основною з яких вважається "Капітал" (1876). Ідеї, викладені у працях К. Маркса, частково перейшли до наступного покоління західних економістів, серед яких чимало відомих імен.
Нагромадження капіталу, за А. Смітом, є основною рушійною силою економічного прогресу. "Економічна людина", наділена егоїзмом, прагне до щораз більшого нагромадження багатства у своїх руках. Водночас ця діяльність вигідна для всього суспільства. Підприємець завжди дбає лише про власну вигоду, причому і в цьому випадку він скеровується "невидимою рукою" (конкуренцією) до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Дбаючи лише про свої власні інтереси, він часто дає суспільству більше, ніж тоді, коли свідомо прагне служити йому.
У цьому зв'язку варто зазначити, що в сучасних умовах економіка керується не тільки ринковою конкуренцією — через реакцію підприємців на зміни ринкового попиту і відповідні дії, а й державою — за допомогою різноманітних економічних й адміністративних (юридичних) інструментів.
Тут варто згадати і попередника маржиналізму І. Г. фон Тюнена (1783-1850). Він, скромний економіст свого часу, видав книгу "Ізольована держава в її ставленні до сільського господарства і національної економіки" (1829). (її друга частина вийшла під тією ж назвою в 1850 р.) І. Г. Тюнен пов'язав своє дослідження в основному з сільським господарством. Він заявляв, що низький рівень життя населення зумовлений браком вільних земель, а фермер з його фермерською психологією, по суті, є підприємцем. Тюнен заклав основи теорії розміщення продуктивних сил, як тепер кажуть, регіональної економічної політики.
Економічні концепції підприємництва розробляли чимало економістів, але робили вони це занадто мляво. В ту епоху (XVI-XVIII ст.) економічний розвиток з об'єктивних причин посувався повільно. Епоха зрілого капіталізму ще не настала.
З поглядами різних шкіл економістів можна докладно ознайомитися самостійно. Наприклад, Д. І. Менделєєв (1834-1907) вважав, що він — хімік, бо створив знамениту "Періодичну таблицю елементів", а насправді він — ще й економіст-практик свого часу, що
видав книгу "Проблеми економічного розвитку Росії", в якій порушив проблему індустріалізації Росії.
Йозеф А. Шумпетер (1883-1950) —
