Реферат на тему:

Основні засади управління підприємством

Підприємство як об'єкт управління має свої характеристики, що впливають на побудову і функціонування системи менеджменту й ефективність роботи. Ці характеристики змінюються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, зумовлюючи необхідність зміни організаційних форм.

Ефективність підприємства є управлінською категорією, тому управління ефективністю — головне завдання, яке менеджмент повинен вирішувати постійно і системно. Тільки такій підхід дає можливість одержати результати, що відповідають цільовим настановам підприємств. Базою для порівняння результатів з метою є система оцінок, які відповідають моделі організації і враховують використані нею критерії оцінки.

Водночас ефективність підприємницької діяльності нерозривно пов'язана з формами господарювання, розмірами фірми, особливостями підприємницької діяльності. Для економіки України характерно те, що в найближчі роки в її складі залишиться значна частина державних підприємств, напівдержавних фірм (наприклад, корпоративних підприємств із збереженням контрольних акцій у держави). Тим часом у розвинених країнах світу домінує управління не приватних власників або державних управлінців, а менеджерів-про-фесіоналів, які мають статус виконувача обов'язків власника з управління. Таке поєднання власності і управління означає, що тільки результативна робота менеджера на фірму створює для нього можливості реалізувати свої інтереси у вигляді високих доходів і власної репутації та перетворює його на господаря підприємства, зацікавленого в ефективному використанні ресурсів.

У малих фірмах і в частині середніх підприємств управління здійснює безпосередній власник, що однак не применшує значення професійного менеджменту і для цієї групи підприємств.

Однак власники не можуть допустити безконтрольності діяльності менеджерів своїх підприємств. Для цього широко використовуються такі механізми забезпечення інтересів власників підприємств, як періодичні перевірки господарської діяльності, аудит тощо.

Специфічними рисами управління підприємством є необхідність швидко реагувати на зміни, різноманітність здійснюваної діяльності, різнополярність отримуваної інформації та необхідність подолання цього. Зазначені особливості реалізуються і враховуються в процесі відособлення управлінської праці.

Останнє — необхідна умова розвитку суспільного виробництва. Управлінська діяльність залежить також від характеру і змісту самої роботи: її цільової спрямованості, предмета, результатів, застосовуваних засобів.

Управлінською працею займаються керівники, фахівці, технічні виконавці. Провідне місце серед них посідають менеджери всіх рівнів управління (вищого, середнього, нижчого) та різних підрозділів підприємства (лінійних і функціональних). Зміст, складність, специфіка діяльності менеджерів розкриваються у виконуваних ними функціях і різноманітних ролях у процесі управління підприємством.

Поділ управлінської праці здійснюється за горизонтальним або вертикальним принципом. Переважають вертикальні структури управління, де вирізняються певні рівні керівництва — низовий рівень, або операційні керівники, управлінці середньої ланки та управлінці вищої ланки, їм відповідають технічний, управлінський та інсти-туційний рівні управління.

У процесі управління нині відбуваються зміни, пов'язані з тим, що люди розглядаються як основний ресурс організації. До визначення мети організації та її підрозділів, процесу прийняття управлінських рішень залучаються не лише управлінські працівники, а й весь персонал організації, тобто можна говорити про "колективного керуючого". За цих умов важливо, аби менеджер умів працювати в управлінській команді і як лідер, і як рядовий член команди. Це підвищує вимоги до його особистих якостей, уміння будувати взаємини зі співробітниками. Менеджер повинен прагнути стати істинним лідером в організації.

Сказане визначає нові вимоги до менеджерів, їх формування як фахівців, навичок підготовки.

Менеджер на підприємстві має бути насамперед активним, бо він працює в нестабільному середовищі і з непередбачуваними результатами діяльності. В таких умовах пошук можливостей і передбачуваний ризик для досягнення ефективності виробничої діяльності базується на оптимальному використанні праці вузькоспеціалізованих менеджерів, які виконують чітко регламентовані обов'язки. Загальноприйнято, що підприємницькі дії, пов'язані зі значним ризиком, визначаються на вищому рівні управління. Однак ці дії базуються на інформації та ідеях менеджерів середньої ланки, від фахового рівня яких, стратегічних і тактичних дій залежить успіх організації, досягнення її цілей. Вертикальна побудова управління забезпечує його чіткість. Водночас вона ускладнює визначення внеску кожної ланки в загальний результат, який в остаточному підсумку значною мірою залежить від ефективності взаємодії всіх рівнів управління.

З огляду на сказане значна частина підприємців нині намагається перейти до горизонтальної структури управління, відмовляючись від ієрархії та відособленості функціональних ланок управління. Ця концепція управління базується на використанні концентрації зусиль усіх менеджерів на досягненні успіху фірмою. Таке управління не має суворого розмежування повноважень між управлінськими структурами. Лише кілька менеджерів вищої ланки розпоряджаються фінансовими й трудовими ресурсами, а решта працює спільно у групах над вирішенням основних питань розвитку фірми. Це створює можливості для зниження витрат, скорочення виробничого циклу, підвищення активності реагування на вимоги споживачів і ринкові потреби. Низові групи в організаціях несуть відповідальність за окремі види продукції; у межах цих груп особистий успіх визначається вмінням працювати на стику різних функціональних процесів, із фахівцями різних профілів.

Перші кроки діяльності підприємницьких структур в Україні свідчать про те, що діяльність менеджерів має такі позитивні риси, як прагнення працювати з колективом, демократизм у спілкуванні та вирішенні виробничих питань, взаємодопомога і взаємодія тощо. Водночас перші кроки становлення ринкової економіки супроводжуються багатьма негативами. В цих умовах головним завданням є побудова системи управління на засадах систематичного менеджменту, який був характерний для періоду формування ринкових відносин, великих промислових, будівельних, транспортних, торгових підприємств та організацій.

Продуктивна діяльність цих підприємств потребувала постійного керівництва працівниками з боку звільнених менеджерів І певного апарату управління Водночас управлінська діяльність могла дати позитивні результати лише за умови розширеної організації праці Але через те, що на попередніх етапах розвитку цих підприємств організація праці була недосконалою, то їй необхідно приділяти першочергову