Зокрема для вирішення практичних питань менеджменту потрібно використовувати досягнення школи наукового управління — адміністративної, людських відносин, поведшкової, кількісного підходу, процесний підхід, який розуміє управління як сукупність безперервної серн взаємопов'язаних управлінських рішень, системний підхід, який вважає кожне підприємство сукупністю взаємопов'язаних елементів (люди, структура, технологія, завдання), зорієнтованих на досягнення різних цілей в умовах, які постійно змінюються, через те що можливість застосування різних методів, прийомів, форм менеджменту визначається конкретною ситуацією Найефективнішим буде той, який найбільше відповідає конкретній ситуації Підприємці мають при цьому виходити з доцільності та можливості застосування у своїй практичній діяльності тих чи інших підходів, зважаючи водночас на ефективність.

Найважливішим механізмом управління ефективністю є зворотний зв'язок, за допомогою якого організація пристосовується до мінливих умов. За допомогою цих процесів активно відстежують не тільки менеджмент організації, а й різні зацікавлені зовнішні і внутрішні групи. Вони створюють певне економічне і соціальне середовище, у межах якого перебувають можливості підвищення ефективності, а також фактори її спаду.

Рис Еволюція управлінської думки

Шляхи і способи підвищення ефективності компанія визначає відповідно до мети стратегічного розвитку і ситуаційних особливостей її функціонування. Значний позитивний вплив на ефективність підприємницької діяльності має повсякденне застосування системи заходів, спрямованих на використання досягнень сучасного менеджменту. Серед них особливе значення мають:*

вибір нового асортименту продукції;*

широке застосування маркетингу;*

відповідність продукції сучасним стандартам якості за рахунок проведення сертифікації;*

створення сучасних систем фінансового менеджменту на основі модернізації бухгалтерського обліку, фінансового аналізу та управління витратами;*

формування адекватної ринковим вимогам збутової мережі;*

підготовка фахівців з управління згідно з сучасними вимогами та напрямками менеджменту.

Досвід передових компаній світу засвідчує, що вони домагаються успіху, радикально змінюючи базу конкуренції: ідуть на ризик; руйнують сформовані норми і правила; використовують нетрадиційні методи завоювання ринку. Революційні зміни у сформоване середовище найчастіше вносять нові компанії, що виявляють гнучкість і адаптивність до нових умов і готові вчитися всьому, що приносить успіх. Але формуванню ефективних стратегій в умовах України заважають стереотипи поведінки, у тому числі переважна орієнтація на досягнення короткострокових цілей, неприйняття ризику й ініціативи тощо.

Істотним моментом є також нижчий порівняно із західними мірками рівень знань, мистецтва і досвіду управлінського персоналу. Це позначається на етапах розробки і реалізації стратегії, коли розробляються програми, визначаються терміни і вартість проведення кожної

з них, складаються плани оперативної роботи, що випливають з програм стратегічного розвитку. Важливим етапом стає розробка комплексу методів реалізації стратегії розвитку організації, органічними складовими яких є зміна організаційних форм, організації праці і виробництва, систем менеджменту і управління людськими ресурсами та знаннями.

Основний недолік управління вітчизняними підприємствами полягає в недооцінці значення залучення до реалізації стратегії широкого кола керівників і фахівців: керівник розробляє стратегію, видає директиви й інструкції з її реалізації, що дуже нагадує командну економіку. Для усунення цього недоліку необхідно налаштовувати всю систему організаційних, психологічних і економічних відносин на колективну роботу, у результатах якої має бути зацікавлений весь колектив. Це потребує від керівника нового мислення, мужності і віри в людей, радикальної зміни стилю управління.

Крім цього, потрібно активізувати розробки у сфері організаційної культури і лідерства, що передбачає орієнтацію на досягнення загальної мети (збіг особистих планів працівників з місією організації), професіоналізм і рівень компетентності в досягненні високих показників і залучення всього персоналу до вирішення завдань. Необхідність врахування потенціалу працівників та його максимального використання потребує перегляду ролі керівників і практичного використання розробок з теорії лідерства.

Вирішення питання про вид структури управління підприємством, її побудова або модифікація — це процес її адаптації до зовнішніх умов і внутрішніх факторів розвитку організації.

Організаційна структура управління будується відповідно до мети і стратегії розвитку підприємства, розробка і затвердження яких є початковим етапом внесення змін в організацію управління.

Процесний підхід до побудови структур управління передбачає орієнтацію на структури органічного типу, що характеризуються такими рисами, як орієнтація на проблеми, зниження до мінімуму ієрархії, поліцентризм і зміна лідерів залежно від розв'язуваних проблем, тимчасове закріплення функцій, високий рівень горизонтальної інтеграції, орієнтація культури взаємин на кооперацію, взаємну інформованість, самодисципліну, розвиток і самоорганізацію персоналу.

Найяскравіше цей тип структури виражений у бригадній (груповій) формі, принципи формування якої практично цілком змінюють основи командно-контрольних структур управління. Для структур цього типу характерні такі ознаки: автономна робота; самостійне прийняття рішень і координація дій по горизонталі; гнучкі зв'язки; залучення до групи представників різних професій, що мають життєвий досвід і культуру. Створення групових форм веде до скорочення апарату управління в середній ланці, підвищення кваліфікації і зацікавленості в розвиткові внут-ріфірмових ринково-економічних відносин. Результат — збільшення потенціалу і віддачі людських ресурсів, сконцентрованих в організації.

Традиційні уявлення про управління персоналом за допомогою вказівок руйнуються в умовах ринкової економіки. Вирішальним фактором ефективного піднесення економіки підприємств і країни загалом стає потенціал робочого колективу.

Радикальна зміна структур управління пов'язана з перебудовою всіх структур і елементів системи, її треба приводити у відповідність до детально розробленої програми, залучаючи до прийняття і реалізації рішень максимально можливу кількість працівників.

Список використаної та рекомендованої літератури

Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. — М.: ИНФРА-М -НОРМА, 1997.

Ладанов И. Д. Практический менеджмент. — М.: "Красный Пролетарий", 1995.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. — К.; 1993. - С. 52.

Мескон М. X. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: 1998.

Мочерний