-довгочасність угод про функціонування спільних підприємств;

-можливість комплексного використання зусиль партнерів для взаємодії в усіх передвиробничих, виробничих і збутових сферах;

-об'єднання найбільш сильних взаємодоповнюючих елементів продуктивних сил, які належать партнерам;

-забезпечення контролю з боку партнерів не тільки за виробництвом, а й за процесом реалізації продукції підприємства.

Засновниками спільних підприємств за участю іноземних інвесторів, згідно чинного законодавства України, мають право виступити будь-які суб'єкти зовнішньо-економічної діяльності, а саме:

1. Фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни і особи без

громадянства, які мають громадянську правоспроможність і здатність згідно з законами України постійно проживати на її території.

2. Юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які постійно перебувають на її території (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, а також міжнародні організації), у тому числі і підприємства, що належать повністю до власності іноземних інвесторів.

3. Об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які є юридичними особами згідно з законами України, постійно перебувають на її території і яким законами України не забороняється здійснювати господарську діяльність.

4. Структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, що є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення) і які постійно перебувають на її території.

5. Спільні підприємства за участю іноземних інвесторів, зареєстровані як СП в Україні, які постійно перебувають на її території.

6. Держава Україна в особі її органів, місцеві органи державної влади та управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій.

Залучаючи іноземний капітал у спільні підприємства, національний партнер бажає:

- одержати доступ до зарубіжної передової технології;

- поповнити внутрішні джерела нагромадження;

- використати іноземний досвід управління для підвищення ефективності виробництва;

- зменшити непотрібний імпорт і скоротити витрати у вільноконвертованій валюті;

- розширити експорт, особливо готової промислової продукції;

- поліпшити збалансування національної економіки.

3. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання

без створення юридичної особи

Підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична діяльність, яка полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється на власний ризик фізичними і юридичними особами, зареєстровани-ми як суб'єкти підприємницької діяльності, і спрямована на систе-матичне одержання прибутку.

В умовах ринкової економіки громадяни мають два основних способи заробити на прожиття: працювати за наймом або самому займатися підприємницькою діяльністю.

Підґрунтям цього положення є ст.42 Конституції, що встанов-лює загальне правило, згідно з яким кожна людина має право на зайняття підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Проте слід мати на увазі, що у Конституції право на зайняття під-приємницькою діяльністю закріплене як елемент правоздатності, тобто як загальна абстрактна можливість. Для того, щоб його реа-лізувати, фізична особа повинна мати бізнесдієздатність.

Зараз, коли Україна знаходиться на шляху до ринкової економіки, який супроводжується зростанням безробіття, невиплатою зарплати на ряді підприємств, усе більше людей замислюються над можливістю організувати свій власний бізнес, самостійно зайнятися підприємницькою діяльністю.

Громадянин, що бажає зареєструватися як підприємець, повинен представити в органи реєстрації: * документ, що засвідчує його особистість; * копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; * дві фотокартки; * квитанцію про сплату реєстраційного збору; * заповнити реєстраційну картку, яка водночас є заявою про державну реєстрацію. Плата за реєстрацію складає 25 гривень (1,5 неоподатковуваних мінімуми).

Якщо всі документи оформлені правильно, то орган реєстрації повинен протягом 5 робочих днів видати громадянину свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. У такий спосіб громадянин одержує статус підприємця, але він у даному випадку займається підприємництвом без створення підприємства (для простоти будемо називати такого підприємця індивідуальним підприємцем). Це найпростіша форма підприємництва.

Її перевага полягає в тому, що не треба утворювати підприємство, розробляти статут, створювати статутний фонд, вести бухоблік, звітність та іншу документацію, пов’язану з діяльністю підприємства. Індивідуальні підприємці можуть використовувати спрощену систему оподатковування, про що мова йтиме нижче. Оподатковування індивідуальних підприємців здійснюється, в основному, відповідно до Декрету КМУ "Про прибутковий податок із громадян" від 26.12.92 р. (із змінами від 13.02.98 р.) Але така підприємницька діяльність, на жаль, має й свої недоліки.

Головний з них полягає в тому, що індивідуальний підприємець відповідає за борги від підприємницької діяльності усім своїм майном, включаючи частку сім’ї в майні (див. Закон "Про банкрутство" у ред. від 30 червня 1999 р.). Інший недолік полягає в тому, що податкові органи мають право обстежити житлові помешкання таких індивідуальних підприємців, оскільки вважається, що вони використовують свої житлові помешкання для одержання прибутків. Таким чином, перед нами виникла фігура підприємця.

У зв’язку з цим закономірне питання: "А чи усі громадяни мають право бути підприємцями?" Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та іноземці, не обмежені законом у дієздатності. (Нагадаємо, що повна дієздатність наступає з 18 років, а також при вступі в шлюб до досягнення цього віку).

Не мають права займатися підприємницькою діяльністю: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств; особи, котрим суд заборонив займатися визначеними видами