Металургійні комбінати України, як і в індустріальне розви-нутих країнах, є основними підприємствами галузі. На них забез-печується комбінування виробництва — технологічний зв'язок виплавки металу з коксохімічним виробництвом, що сприяє до-сягненню більш високої економічної і екологічної ефективності виробництва (таке комбінування робить також металургійне виробництво менш екологічно шкідли-вим; коксовий газ, як паливо, по трубах передасться в мартенівський цех виплавки сталі, а доменний газ використовується як паливо для коксових батарей і як хімічна сировина.)

Найбільшими металургійними комбінатами України, потуж-ність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».

Україна має найбільші в світі металургійні агрегати за їх по-тужністю. Так, наприклад, в Кривому Розі споруджено найбільш потужну доменну піч об'ємом в 5000 м3, яка може дати 4 млн. т чавуну за рік, тобто стільки, скільки вся Росія виробила його в 1913 р. На інших заводах потужність доменних печей становить до 3 тис. м3.

Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургій-ного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки ме-талу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних за-водів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплав-ку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість. У Німеччині, Франції, Великобританії, Італії більш ніж 2/3 сталі виробляється конверторами і електричними печами. В Україні в 1997 р. електросталь і киснево-конверторна сталь разом становили менше по-ловини її всієї виплавки.

Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощу-ванням потужностей коксохімічної промисловості. Коксохімічна промисловість є основною складовою частиною металургійного комплексу. Коксохімічні заводи розміщуються в районах видобут-ку коксівних марок кам'яного вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами вугільних районів Донбасу. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, кок-совим газом), а хімічну промисловість — цінною сировиною.

До революції все виробництво коксу в Росії було зосереджено в Донбасі. У 1929 р. питома вага України у виробництві коксу становила 96,3%, а на 1940 р. вона зменшилася до 74,5%. Всього на цей рік було вироблено 15,7 млн. т коксу.

За радянський період були реконструйовані і значно збільши-ли свою потужність старі коксохімічні заводи Макіївки, Алчевська, Єнакієвого, Краматорська та ін. і водночас будувались нові в Маріуполі, Горлівці, Запоріжжі, Кривому Розі, Дніпродзержинську. В повоєнний період поблизу Донецька і Макіївки (залізнич-на станція Авдіївка) було збудовано крупний сучасний коксохі-мічний завод для забезпечення потреб у коксі всього металургій-ного району.

У 1965 р. в Україні було вироблено 35 млн. т коксу, а в 1990 р. — 34,7 млн. т. Наприкінці 1998 р. його виробництво знизилося до 16,4 млн. т, тобто до рівня 1940 р.

Головним виробником коксу є Донецький металургійний під-район. Він дає більше половини всього його випуску в країні.

Усього в металургійному районі України працює 16 коксохі-мічних заводів, з них у Донецькій області — 9, Луганській — 2, Дніпропетровській — 4, Запорізькій — 1.

Значного розвитку в металургії України набули нові галузі — трубна і феросплавна. Важливим фактором, який прискорив на-рощування потужностей трубного виробництва в Україні, стало інтенсивне будівництво магістральних нафто- і газопроводів із колишнього Радянського Союзу в Західну Європу. В зв'язку з швидким зростанням попиту на труби особливо великого діамет-ра їх виробництво збільшилося не тільки на основних трубопро-катних заводах — Нікопольському і Харцизькому, а й на Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокат-них і Макіївському труболиварному заводах..

Виробництво феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі, забезпечується трьома феросплавними заводами — Запорі-зьким, Нікопольським і Стахановським.

В умовах швидкозростаючих потреб будівництва крупних про-мислових, транспортних і невиробничих об'єктів виникла гостра необхідність в забезпеченні їх крупногабаритними металевими конструкціями (арматурними решітками, каркасами мостових пе-реходів тощо.) З цією метою в центрах металургії і важкого ма-шинобудування — Краматорську, Дніпропетровську, Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій.

Сучасне розміщення підприємств металургійного комплексу України формувалося як в дореволюційний, так і в радянський періоди. На розміщення металургійних заводів значний вплив зробили такі основні фактори, як максимальне наближення їх до центрів і районів видобутку коксівного вугілля, а також до вели-кого джерела водопостачання і потужної залізорудої бази.

З метою максимального наближення до бази палива будували-ся заводи в Донбасі. Друга їх група розмістилась з урахуванням сприятливих залізничних зв'язків і з орієнтацією на крупне дже-рело водопостачання — р. Дніпро. На шляхах між джерелами ру-ди і палива виник також крупний металургійний центр — Маріу-поль. Із встановленням залізничного зв'язку між Донбасом і Кривбасом, а також покращанням використання палива у домен-ному процесі, яке привело до зменшення витрат коксу на виплав-ку однієї тонни чавуну, а значить, і витрат коштів на його транс-портування, виникли сприятливі умови для будівництва крупного металургійного підприємства в Кривому Розі .( На першому етапі розвитку металургії на виплавку однієї тонни чавуну витрачалось кок-су більше, ніж руди. Пізніше кількість коксу для цього значно зменшилась і наближення ме-талургійних заводів до джерел сировини стало більш доцільним. На даний час цей фактор став також менш впливовим, адже виготовлений концентрат залізної руди, збагачений до 62% вмісту заліза, раціонально доставляти і на віддалені металургійні заводи.). (Діаграма 4).

Структура середньорічних обсягів виробництва

чавуна на Україні за 2002