Залучення банківського капіталу до інвестування реального сектора економіки України

Залучення тимчасово вільних грошових коштів населення, юридичних осіб та державного бюджету для інвестиційних потреб здійснюється за допомогою банківського кредиту. В умовах нестабільної економіки України, коли інвестиційні можливості підприємств усіх форм власності є обмеженими, а зовнішні інвестиції через низький рейтинг нашої держави на міжнародних ринках капіталу є також незначними, вітчизняним банкам, як найбільш розвиненому сектору серед комерційних фінансових організацій, належить реально впливати на розвиток інвестиційної активності. Вони мають взяти на себе основний тягар інвестиційного процесу, що забезпечує реструктуризацію народного господарства, економічне зростання та трансформацію відносин власності.

Міжнародна організація UNIDO (Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку) вважає, що саме в таких складних соціально-економічних умовах вітчизняні банки мають активно стимулювати збільшення заощаджень домогосподарств і інших секторів економіки та активно впливати на інвестиційний процес [1, 185]. Мобілізуючи тимчасово вільні грошові кошти, вони забезпечують економіку країни додатковими інвестиційними ресурсами, оскільки кошти одних використовуються іншими на умовах повернення. Банківські кредити підприємцям забезпечують покупку сировини, комплектуючих, палива, енергії, машин і механізмів тощо. В підсумку розширюється виробництво, збільшується капітал, зростають доходи населення, що спричинює збільшення сукупного попиту, інвестиційних вкладень і подальше зростання виробництва.

Зарубіжний досвід показує, що навіть процвітаючі фірми рідко обходяться без довгострокових кредитів. Так, наприклад, у Німеччині приблизно 70% усіх банківських кредитів, які надаються підприємствам та приватним особам, – це довгострокові кредити на чотири і більше років. Звичайні строки дії кредитів у галузі створення, розширення та модернізації виробничих об’єктів у Німеччині становлять від 12 до 25 років, у галузі житлового будівництва – від 5 до 30 років. Отже, довгострокові кредити комерційних банків, з точки зору всього народного господарства, мають особливо велике значення, оскільки в поєднанні капіталу-грошей з факторами виробництва створюється продукт-капітал, який є основою для подальшого зростання економіки [2, 73].

В Україні кредитні ресурси комерційних банків дуже обмежені, але в останні роки поступово збільшуються. В 1996 р. вони становили лише 5,4 млрд. грн., в 1998 р. – 8,3 млрд. грн. або збільшились на 53,7%. На кінець 1998 р. кредити в економіку України становили 10261 млн. грн. Передбачається, що в 1999 р. їхня величина складе 12765 млн. грн. [3, 4]. Основна частка кредитів припадає на суб’єкти господарювання – 76,9%, міжбанківський кредит – 12,3%, фізичним особам – 3,9% [4, 44].

Збільшення кредитної діяльності банків супроводжується зростанням заборгованості. На кінець 1995 р. загальна величина заборгованості за кредитами всієї банківської системи становила 6173 млн. грн., а на кінець 1996 р. – 7672 млн. грн., тобто за один рік її приріст склав 24,3%. Заборгованість за кредитами комерційних банків збільшилася за цей час з 3029 млн. грн. до 4203 млн. грн., тобто на 35,5%. На розвитку кредитної діяльності негативно позначається зростання простроченої заборгованості підприємств, організацій, населення за позиками банків. У 1995 р. вона становила 388 млн. грн., в 1996 р. – 417 млн. грн., приріст склав 7,5%. Частка простроченої заборгованості за довгостроковими кредитами незначна (відповідно 3,1 і 6,5%), але приріст її дуже великий – майже в 2,5 раза за один рік (з 11 до 27 млн. грн.) [5, 69].

Важливим показником, який характеризує роль кредитної діяльності банківської системи України, є обсяг кредитів стосовно валового внутрішнього продукту. У 1992 р. цей показник склав 54,0% (в тому числі у національній валюті 48,0%), у 1993 р. – відповідно 27,4% і 26,0%, у 1994 р. –12,9% і 10,0%, у 1995 р. – 7,5% і 5,5%, у 1996 р. – 6,7% і 4,9%, а у 1997 р. – 7,9% і 5,6% [6, 83-84].  

У кредитному портфелі комерційних банків України на довгострокові кредити припадає приблизно 4%. Ще меншою є частка кредитів комерційних банків у структурі інвестицій. У 1997 р. їхня частка складала лише 1,7%, у 1998 р. – 1,8% [7]. Основна частина кредитних ресурсів спрямовується на кредитування комерційних, фінансових операцій, поповнення обігових коштів підприємств, для потреб торгівлі, різних посередницьких структур та уряду. Кредити у виробництво в 1998 р. складали лише 0,4%. Таким чином, бачимо, що протягом всього періоду економічної кризи спостерігається стійка тенденція до невпинного падіння обсягів кредитів на одиницю новоствореної вартості суспільного продукту. Незначна частка кредитів комерційних банків, в тому числі довгострокових у фінансуванні інвестиційного процесу є наслідком кумулятивної дії ряду факторів. 

По-перше, надмірно високих ставок рефінансування Національного банку. У 1992 р. ставка рефінансування складала 90%, у 1993 р. – 190%, у 1994 р. – 225,9%, з 1995 р. вона була знижена до 131%, у 1996 р. – до 62,3% протягом 1998 р. вона змінювалася шість разів - від 35% до 82% [5, 67]. На VII з’їзді УСПП з цього приводу відзначалося, що абсолютно ненормально, коли в 1998 р. при темпах інфляції у середньомісячному обчисленні, які виражались в 1,7%, на кінець року облікова ставка процента складала 82% у річному обчисленні, що практично не дає можливості використовувати кредитні ресурси в інвестиційному процесі [8]. З 21 грудня 1998 р. облікову ставку НБУ знижено до 60% [9, 41].  

По-друге, середні ставки позикового процента комерційних банків демонстрували динаміку аналогічну обліковій ставці. У 1992 р. середня відсоткова ставка комерційних банків за кредитами складала 76%, у