Відсутність достатньої кількості високоліквідних акцій в обігу пояснюється тим, що з кількох сотень акціонерних товариств, акції яких обертаються на вторинному ринку, тільки одиниці мають загальнодержавне значення, тобто інвестиційно привабливі. Це не дозволяє сформувати національний індекс цінних паперів, який є важливим показником ефективності української економіки і від рівня якого в значній мірі залежить надходження іноземних інвестицій.

Як відомо, у світовій практиці біржовий ринок – це ринок акцій та похідних цінних паперів. Що стосується позабіржового ринку, то на ньому, як правило, здійснюється первинне розміщення цінних паперів, вторинний обіг облігацій, обіг інших боргових зобов’язань та акцій підприємств, які не відповідають вимогам боргового лістингу.

Протягом 1995-1999 рр. активно розвивався ринок державних цінних паперів, які є надійною сферою розміщення фінансових вкладів для фізичних та юридичних осіб і які водночас дають змогу державі залучати значні кошти для покриття дефіциту державного бюджету за рахунок внутрішніх державних позик у розмірі 32,5 відсотка дефіциту бюджету. Зниження інфляції та ставок на міжбанківські кредити, стабілізація курсу національної валюти поряд з високою прибутковістю державних цінних паперів сприяють зростанню привабливості державних облігацій на ринку цінних паперів. Активна емісійна діяльність держави на цьому ринку не може не позначитись на конкурентних перевагах державних цінних паперів над корпоративними, що в свою чергу веде до зменшення інвестиційних потоків у виробничі галузі народного господарства, які складають основу економіки України [17, с. 64].

Важливе значення для становлення та розвитку ринку цінних паперів має діяльність його професійних учасників. У зв’язку з цим варто розглянути склад учасників ринку цінних паперів. Ядром ринку є емітенти. Нині, за даними Держкомстату, в Україні є 22071 акціонерних товариства, в тому числі – 10432 – відкритих. Вони розділяються досить нерівномірно. Кількість акціонерних товариств визначається інвестиційною привабливістю регіонів, про що, в свою чергу, можна судити по обсягах іноземних інвестицій. Прямі іноземні інвестиції в Україні за 9 місяців 2003 року склали 588,4 млн. доларів, що на 18,4 відсотків більше, ніж за той же період 2002 року. Усього ж на 01.10.2002 року в Україну надійшли прямі іноземні інвестиції на суму 3716,3 млн. доларів з 109 країн світу. Основними формами залучення інвестицій були грошові внески, які склали 334,1 млн. доларів (56,8 % вкладеного обсягу) від рухомого і нерухомого майна становлять 182 млн. доларів (30,9 %) та цінних паперів 47,6 млн. доларів (8,1 %) [16, с. 53].

За порівняно короткий строк створена необхідна інфраструктура фондового ринку. Зараз в країні функціонує чотири фондові біржі, позабіржова фондова торговельна система з потужною телекомунікаційною мережею. 1997 рік став роком становлення в нашій країні Позабіржової фондової торгівельної системи. За рік обсяг тижневих торгів у системі виріс у декілька десятків разів. Число акціонерних компаній які пройшли випробування (лістинг) в системі досягло 160, що зробило можливим формування двох рівнів лістингу Позабіржової фондової торгівельної системи. В перший рівень лістингу ПФТС у жовтні 1997 року були включені 7 українських компаній, чотири енергогенеруючі компанії, а також Укрнафта, Харцизький та Нижньодніпровський трубопрокатні заводи.

Що стосується другого рівня – торгівлі цінними паперами на фондовому ринку України, то тут динаміка її розвитку викликає найбільший оптимізм. На 1 січня 2000 року на фондовому ринку України здійснювали свою діяльність 161 інвестиційний фонд, 153 інвестиційні компанії, 813 торгівців цінними паперами, з них 21 комерційний банк. При цьому процес створення компаній, працюючих на ринку, характерний не тільки для Києва та Київської області, де розташовано близько 36 відсотків учасників ринку від їх загальної кількості, але й для регіонів. На долю Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Львівської областей та м. Сімферополь припадає 5-10 відсотків учасників ринку від їх загальної кількості.

Реєстраторська діяльність в Україні з 1997 року також зробила значний крок вперед. На це вплинули наступні причини:

інтенсифікація процесу приватизації та поява нових відкритих акціонерних товариств;

збільшення кількості угод за широким колом акцій і як наслідок – збільшення кількості випадків перереєстрації прав власності;

активізація процесу передачі реєстрів акціонерів незалежним реєстраторам у регіонах;

відсутність необхідності значного первинного капіталу для організації фірми-реєстратора.

На кінець 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку видала 378 дозволів незалежним реєстраторам.

Як уже зазначалося вище, головне завдання ринку цінних паперів полягає у створенні ефективних механізмів акумуляції тимчасово вільних коштів інвесторів і в забезпеченні підприємствам доступу до інвестиційних ресурсів. Нині можна стверджувати, що ця функція ринком цінних паперів виконується слабо, тому, що крім обслуговування процесу приватизації, професійні учасники ринку беруть участь у перерозподілі власності на постприватизаційному етапі або у спекулятивних ризикованих вкладеннях у цінні папери.

Сучасний ринок цінних паперів України – це переважно ринок великих пакетів акцій і крупних інвесторів, Це перший етап розвитку ринку цінних паперів. Ринок, який не орієнтується на кошти великої кількості інвесторів (включаючи населення), не може існувати в довготерміновій перспективі. На слідую чому (другому) етапі розвитку ринку цінних паперів,