вартість активів компанії за вирахуванням боргових зобов’язань (чиста вартість активів компанії);

основні засоби за вирахуванням амортизації (балансова вартість основного капіталу);

власні засоби підприємства з врахуванням довгострокового боргу.

Виходячи з викладеного, можна сказати, що існує єдиний підхід до визначення поняття “інвестиційний капітал”, але в залежності від конкретної ситуації його можна інтерпретувати по-різному.

Окрім того, інвестиції можуть бути валові та чисті, фінансові, реальні, у формі інновацій і інтелектуальні. За формами власності їх слід розділяти на державні, приватні та іноземні.

Керівництво будь-якого підприємства зацікавлене в тому, щоб якомога ширше користуватись пошуками організаційного фінансового ринку. Найбільш поширеною причиною цього є нестача коштів. А капітал у вигляді кредиту чи цінних паперів є засобом для придбання сировини, обладнання, будівель чи іншого майна, необхідного у даний момент підприємству. Цей самий капітал може використовуватись й для розширення суб’єкта господарювання.

Інвестиційний капітал за терміном фінансування поділяється на три типи:

короткостроковий – з дією в межах року (в іноземних державах з аналогічним періодом функціонування);

середньостроковий – з періодом функціонування від 1-го до 5-ти років (в іноземних державах від 1-го до 3-х років);

довгостроковий – який діє більше 5-ти років (в іноземних державах – понад 3 роки).

Слід відзначити, що активна інвестиційна діяльність невіддільна від створення і розвитку ринку капіталів, їх вільного використання між регіонами залежно від зміни ринкових попиту-пропозицій. При цьому, необхідно звергнути увагу на джерела формування капіталу. Вони діляться на:

власні (прибуток, амортизаційні відрахування, інші власні кошти);

залучені (заощадження населення, кредити фінансово-кредитних установ, капітал у вигляді цінних паперів, іноземні інвестиції, інші джерела).

До власних джерел формування інвестиційного капіталу слід віднести нагромадження коштів підприємств внаслідок основної діяльності у вигляді амортизаційних відрахувань та отриманого прибутку.

Залучені джерела можуть складатися з заощаджень населення, іноземних інвестицій, кредитів комерційних банків, страхових компаній та інших фінансово-кредитних установ, капіталу у вигляді цінних паперів, випущених серед учасників ринку капіталів (як правило, акцій або облігацій), для державних підприємств – з державних дотацій та інших джерел інвестування.

Господарюючі суб’єкти намагаються зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні, працюючи максимально ефективно та прибутково. Власні засоби є альтернативним джерелом фінансування і їх слід вважати такими, що мають оптимальну вартість капіталу; без них підприємству довелося б здійснювати випуск нових акцій чи облігацій, а це, в свою чергу, означало б сплату дивідендів (збільшувало б боргові зобов’язання підприємств або створювало б вади в управлінні).

Слід також брати до уваги те, що кожне джерело капіталу передбачає різну вартість останнього і відіграє важливу роль у визначенні загальної вартості капіталу підприємства. Тут під вартістю капіталу слід розуміти таку величину, яка необхідна для сплачування інвестору, щоб зацікавити його до інвестування. З цією метою випускаються інвестиційні сертифікати.

Інвестиційний сертифікат представляє собою цінний папір, що випускається інвестиційними фондами або інвестиційною компанією, яка підтверджує право власника такого сертифікату на участь в інвестиційному фонді або інвестиційній компанії, а також на отримання грошового доходу за ним. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії в літературі ще називаються підприємствами по колективному інвестуванню в цінні папери, що перебувають у вільному обігу.

Інвестиційні сертифікати випускаються з метою мобілізації грошових коштів, котрі в подальшому будуть вкладатися в різноманітні цінні папери. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії не мають права вкладати всі мобілізовані засоби в один будь-який цінний папір; їхні інвестиції повинні бути портфельними . Дохід від вкладів, за вирахуванням витрат на адміністративне управління діяльністю фонду чи компанії повністю підлягає виплаті власникам інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними чи на пред’явника вони повинні містити такі реквізити:

Фірмове найменування інвестиційного фонду чи компанії;

Місцезнаходження інвестиційного фонду чи компанії;

Найменування цінного паперу – “Інвестиційний сертифікат” та його порядковий номер;

Дата випуску;

Вид інвестиційного сертифіката, його номінальну вартість;

Ім’я власника (для іменного інвестиційного сертифікату);

Строк виплати дивідендів;

Підпис посадової особи – інвестиційного керуючого чи іншої уповноваженої особи.

Печатку інвестиційного фонду.

Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам, але не може бути меншою 10 коп.

Для випуску інвестиційного сертифіката укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, здійснюється реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували спільні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів.

Закриті фонди мають право на здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації.

Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти їх учасників, закритих фондів – за кошти учасників та приватизаційні папери. Емісія інвестиційних сертифікатів здійснюється після реєстрації їх випуску у Комісії з цінних паперів та фондового ринку. Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 150разового розміру їхніх статутних фондів.

Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті – такі, що підлягають вільному перепродажу.

Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною,