Банківське право - це сукупність норм, встановлених або санкціонованих державою, що регулюють відносини, які виникають у проце
Банківське право - це сукупність норм, встановлених або санкціонованих державою, що регулюють відносини, які виникають у процесі банківської діяльності, шляхом встановлення прав, обов'язків і відповідальності учасників цих відносин.
Об'єктивне обґрунтування і умови формування банківського права в Україні:—
створення соціально-економічних умов для банків;—
становлення дворівневої банківської системи з необхідною мірою самостійності комерційних банків, діяльність яких регулюється правом;—
розвиток грошового, фондового ринків. Специфічні ознаки банківських правовідносин:—
наявність спеціального суб'єкта банку і кредитної організації;—
наявність спеціального об'єкта фінансових інструментів. Суб'єкти банківських правовідносин:—
органи влади, що здійснюють функції державного регулювання банківською діяльністю і взаємодії з банківською системою;—
Національний банку України, що виступає центром банківської системи і як орган державної виконавчої влади;—
банки і похідні банківські утворення: банківські корпорації, холдингові групи, банківські союзи;—
клієнти банків - фізичні і юридичні особи. Обставини виникнення банківських правовідносин - юридичні факти:—
адміністративний акт (видача ліцензії);—
угода;—
завдання збитку (є суперечливим і потребує обґрунтування);—
норма закону (встановлення обов'язкових резервів).
Методи правового регулювання діяльності банків - імперативний - диспозитивний Імперативний метод обумовлений необхідністю проведення державної грошово-кредитної політики. Учасники імперативного регулювання банківської діяльності:—
Президент України (створює укази),—
Верховна Рада України (приймає закони, постанови),—
Кабінет Міністрів України (приймає постанови),—
Національний банк України (приймає спеціальні акти банківського законодавства).
Диспозитивний метод правового регулювання банківської діяльності реалізований у ч.2 ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", де визначено, що банки є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з оперативною діяльністю.
Банківські відносини, що регулюються нормами права, слід розглядати як комплексний правовий інститут. Адже він містить різноманітні методи правового регулювання, поєднує комплекс елементів норм права, як фінансового, так і господарського та цивільного.
Банківське законодавство - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності.
Банківські закони
- загальні
- спеціальні
Враховуючи те, що банки є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під діяння загальних правових принципів. У якості загальних законів слід розглядати Конституцію, Цивільний кодекс, Господарський кодекс, Закон "Про цінні папери і фондову біржу", укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні правові акти. Ці закони повинні застосовуватись до банків і банківської діяльності, якщо спеціальні банківські норми не встановлюють якихось обмежень або правил. Ці закони встановлюють:—
загальні вимоги до організаційно-правових форм підприємницької діяльності;—
загальні правила про угоди, їх форми, умови і порядок їх укладання;—
загальні норми і обставини відповідальності.
Спеціальні акти банківського законодавства - закони "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", у такому плані можна розглядати інші нормативні акти Національного банку України, акти фінансово-кредитних установ. Ці закони, з одного боку, повинні відповідати загальним вимогам правового регулювання господарського обороту і конституційним принципам та гарантіям, а з іншого - запре'ваджують публічно-правові правила і вимоги, які суттєво відрізи дються від правил і вимог приватного правового регулювання (горми формування статутного капіталу).
Особливості банківського законодавства: міжгалузевий та комплексний характер (публічне та приватне право).
Причини вдосконалення системи банківського права в Україні:—
становлення і розвиток дворівневої банківської системи тягне за собою виникнення нового правового механізму, адаптованого до міжнародних правил банківського права;—
зростання ролі безготівкових розрахунків;—
запровадження нових платіжних засобів;—
визначення більш чітких класифікацій, розмежування і впорядкування правових норм;—
забезпечення безпеки і надійності вкладів клієнтів. Розвиток банківської системи, ускладнення її структури, вимагає відповідного банківського законодавства, тому повинні бути прийняті нові нормативні акти, що регламентують діяльність банківської системи. Це створить передумови для становлення класичної дворівневої банківської системи, яка відповідає вимогам ринкової економіки.
Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду
Центральний банк держави має бути єдиним емісійним центром, що як публічна установа держави користується монопольним правом грошової емісії на території держави. Він має бути банком держави, який зобов'язується підтримувати загальнодержавні економічні програми, якщо вони не суперечать грошово-кредитній політиці. Він також повинен бути банком банків, тобто виступати кредитором останньої інстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і у разі тимчасового дефіциту ліквідних коштів. Центральний банк також має залишатися органом банківського нагляду і контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності в національній кредитно-фінансовій системі.
Отже, можна говорити про подвійну правову природу центробанку, який, з одного боку, є органом державного управління у сфері банківської діяльності, а з іншого - займається господарською діяльністю.
Міжнародною банківською практикою розроблено і перевірено ряд базових факторів, що становлять умови діяльності центрального банку, до яких належать: система чинних законів, ступінь незалежності центрального банку від органів державної виконавчої влади та його взаємодія з банківською системою і кредитними установами Країни. Ці чинники вимагали свого закріплення у нормативно-правових актах, що встановлювали правовий статус НБУ та врегульовували його взаємовідносини з органами державної влади, визначали його місце в системі органів державної влади і створювали реальні правові гарантії незалежності банку при здійсненні його функцій.
Основна функція центрального банку держави - забезпечення стабільності національної грошової одиниці. В Україні ця норма закріплена в ст. 99 Конституції України та в Законі України "Про Національний банк України", в ст. 6 якого зазначається, що відповідно до Конституції основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє додержанню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
Конституція України визначила головні аспекти діяльності Національного банку як центральної