Реферат на тему:

Оцінка вартості капіталу та об'єкта інвестування

Типовими передінвестиційними процедурами є аналітичні розрахунки та оцінки, пов'язані з доцільністю використання обсягів інвестованого капіталу, яких вартий об'єкт інвестування. Важливими стають два питання, на які інвестор має дати собі обґрунтовані відповіді, розпочинаючи проект:*

чи дійсно коштують придбані активи стільки, скільки запросив продавець?*

чи є інші більш доцільні можливості використання капіталу (альтернативи)?

Активи підприємства — і матеріальні, і фінансові — можуть мати кілька видів оцінок. Номінальна ціна передбачає таку вартість, яка раніше була встановлена для об'єкта під час купівлі, для обліку, при початковій емісії. Наприклад, номінальна ціна акції визначається як результат ділення статутного фонду акціонерного товариства на кількість акцій. Номінальна ціна матеріальних ресурсів може дорівнювати ціні, за якою колись вони були придбані й узяті на облік.

Балансова оцінка є ціною, за якою активи враховуються на балансі підприємства. Вона може бути номінальною або номінальною проіндексованою відповідно до доведених (податковими органами, міністерствами, Фондом державного майна тощо) методиками обліку основних та оборотних фондів.

Ринкова (ліквідна) вартість є ціною, за якою активи можуть бути продані відповідно до попиту на ринку подібних товарів і послуг. Це ціна, коли є реальний покупець і може бути здійснено продаж і отримано гроші.

Заставна вартість є ціною, за якою позикодавець погоджується взяти активи підприємства в заставу, щоб гарантувати повернення виданої підприємству позики. Зазвичай це найнижча оцінка вартості активів. Позикодавець ставить ціну, що нижча за ринкову, аби гарантувати отримання неповернутих підприємством коштів від швидкого продажу заставленого майна.

Інвестиційна вартість об'єкта інвестування є верхньою межею ціни, яку варто заплатити інвестору за придбання намічених об'єктів, щоб мати змогу заробити на цьому, тобто забезпечити зростання витрачених коштів.

Рекомендується три методи попередньої оцінки інвестиційної вартості об'єкта інвестування:*

витратний метод оцінки — на основі визначення вартості витрат на створення подібного об'єкта в сучасних умовах. Якщо не купувати об'єкт, то його можна створити. Вартість створення і дає орієнтир для визначення ціни під час переговорів з продавцем;*

метод аналогій — на основі інформації щодо ціни купівлі подібних об'єктів за операціями, що реально відбулися на ринку останнім часом;*

метод оцінки "за бізнесом", тобто з урахуванням того прибутку, який прогнозується отримати від володіння запланованим до придбання об'єктом.

Метод оцінки "за витратами" передбачає розробку кошторису витрат: вартість будівельних, ремонтно-будівельних робіт, вартість матеріалів, вартість такого самого обладнання, його монтажу. Загальну суму за кошторисом слід зменшити на величину фактичної зношеності активів, що купуються.

Метод "аналогій" важко застосовувати до унікальних об'єктів, бо інформація щодо купівлі-продажу подібних об'єктів буде відсутня. Практично кожне підприємство можна вважати унікальним об'єктом. Водночас у сфері житлової нерухомості цей метод є головним. Заздалегідь відомо, в якому районі міста, яке житло скільки коштує і які корективи можуть бути внесені залежно від певних умов (тип проекту, поверх, стан ремонту, паркет, телефон тощо).

Метод "оцінки за бізнесом" передбачає значну аналітичну роботу, пов'язану з опрацюванням кількох варіантів використання об'єкта оцінки і з розробкою відповідних бізнес-планів їх інвестиційного використання. У результаті інвестор для оцінки вартості об'єкта може використовувати прогноз прибутку згідно з бізнес-планом.

Загальна схема оцінки "за бізнесом" передбачає виконання таких кроків:

1) розробка сценаріїв використання об'єкта, що оцінюється (кілька варіантів), і визначення кількості років володіння об'єктом;

2) розробка під кожен сценарій відповідного бізнес-плану з розрахунками потрібних інвестиційних витрат і очікуваними обсягами прибутку за кожен рік володіння об'єктом;

3) визначення ставки дисконтування, що відповідає уявленню інвестора щодо зміни вартості грошей у часі на період володіння об'єктом інвестування;

4) визначення очікуваного загального по всіх роках володіння об'єктом чистого приведеного прибутку від володіння;

5) визначення верхньої межі ціни об'єкта на рівні результату п. 4;

6) встановлення очікуваної інвестором дохідності від інвестування в придбання об'єкта і розрахунок ціни (нижче верхньої межі), що відповідає цій дохідності;

7) проведення переговорів з продавцем об'єкта і встановлення фактичної договірної ціни купівлі об'єкта.

Метод визначення поточної ціни через загальний очікуваний прибуток є достатньо універсальним в інвестиційній практиці. Він, наприклад, застосовується для визначення поточної ціни фінансових інструментів (акцій, облігацій, векселів). Для цього інвестор виконує такі розрахунки:*

розписує за термінами отримання всі доходи, що можуть бути одержані від фінансового інструмента (дивіденди, відсотки, купонні платежі, суми повного погашення цінного папера тощо);*

визначає ставку дисконтування на рівні середньоринкової дохідності інвестування;*

розраховує для кожного надходження майбутнього прибутку (визначеного в п. 1) його поточний (приведений до сучасних умов) еквівалент;*

визначає загальну суму поточних еквівалентів очікуваного прибутку. Ця величина буде верхнім орієнтиром інвестору для визначення поточної вартості фінансового інструмента.

Розглянемо приклад. Інвестор планує придбати облігацію номіналом 1000 грн із погашенням через три роки і щорічними виплатами на рівні 5 %. Отже, доходи від володіння облігацією для інвестора можуть номінальне становити:

1-й рік — 50 грн;

ІІ-й рік — 50 грн;

Ш-й рік — 50 + 1000 грн.

При ставці дисконтування на рівні 25 % приведена вартість очікуваних прибутків дорівнюватиме:

1-й рік —50/1,25 = 40 грн;

ІІ-й рік — 50 /1,25-1,25 = 32 грн;

Ш-й рік — 1050 /1,25-1,25-1,25 = 538 грн.

У сумі це становитиме 610 грн сучасного еквівалента майбутнього прибутку і може вважатися верхнею межею можливої ціни придбання такої облігації.

Зауважимо, що кількісна оцінка інвестором альтернативних можливостей використання капіталу та рівня ризику (від економічної ситуації взагалі й поведінки емітента облігації) була сконцентрована у виборі величини ставки дисконтування, яка використовувалася в розрахунках (25 %). Отже, отримана оцінка вартості облігації на рівні