У будь-якому разі слід розуміти головне: інвестиційна оцінка має ґрунтуватися на ринковій ліквідній ціні тих об'єктів, що їх інвестор має намір придбати. Відхилення від цього принципу можуть бути в тому разі, якщо інвестор бачить додатковий (поки що прихований від інших учасників ринку) прибуток від об'єкта інвестування. Однак вища ціна, яку інвестор готовий заплатити за об'єкт, має відповідати очікуваному прибутку і не може його перевищувати. Інакше об'єкт принесе інвестору (покупцю) збитки (тобто менші доходи, ніж витрачені кошти), що несумісно із завданням "інвестування".

Вартість капіталу визначає дохід, який міг би отримати власник капіталу при використанні його в найкращий в поточних умовах спосіб. Вартість капіталу — це співвідношення такого щорічного доходу і всього капіталу (у відсотках) як відповідна відсоткова ставка.

Наприклад, очікуваний власником капіталу в 500 тис. грн річний дохід (приріст цього капіталу) може становити (у розумінні власника капіталу) 50 тис. грн Тоді вартість капіталу дорівнюватиме 50/500 = = 10 %. При такій оцінці свого капіталу власник може передати комусь свій капітал тільки за умови отримання плати за його використання, що перевищуватиме щорічні 10 % обсягу капіталу. Інше було б дивним, бо власник і сам знає, як отримати десятивідсотковий приріст капіталу, і надасть його комусь в тимчасове користування тільки за більшу ціну. У цьому й полягає фінансово-інвестиційна логіка.

Вартість капіталу — це такий річний темп приросту капіталу, який передбачає отримати власник капіталу, інвестуючи його. Цей показник у відсотковому вимірі використовується як ставка дисконтування в розрахунках приведеної вартості грошових потоків при аналізі інвестиційних проектів. Ставка дисконтування як і вартість капіталу характеризує мінімально можливу дохідність альтернативного використання капіталу з урахуванням ризику.

На кількісну оцінку вартості капіталу впливають безліч чинників, які можна об'єднати в три групи:*

рівень дохідності за варіантами використання капіталу, які є достатньо досяжними для власника капіталу, тобто він може легко використати капітал з якоюсь середньою дохідністю. Це буде альтернативна дохідність капіталу. Наприклад, дохідність за банківськими депозитними сертифікатами;*

рівень ризику. Він складається із загальноекономічного системного ризику, що характеризує загальний стан економіки країни та вірогідність кризових подій в економіці, та із ризику інвестування конкретного проекту (вірогідність значних помилок менеджерів при реалізації проекту);*

рівень інфляції на період, що прогнозується за проектом використання капіталу.

Структура інвестованого капіталу може складатися з трьох складових:*

власний капітал (статутний фонд, накопичений прибуток);*

залучений капітал (як правило, акціонерний);*

позики (банківські кредити, емісія позикових цінних паперів: облігацій, векселів тощо).

Вартість капіталу (С) розраховується як величина очікуваного можливого прибутку та одиницю капіталу. Для цього прогноз прибутку (П) ділиться на величину наявного капіталу (К):

На практиці для розрахунку вартості власного капіталу використовується:*

співвідношення очікуваного на наступний рік прибутку і наявного на початок прогнозного року капіталу;*

співвідношення отриманого за звітний рік прибутку і наявних на його початок активів підприємства;*

середня за звітний період дохідність (прибуток, поділений на вартість активів на початок року) підприємства плюс премія (у відсотках) за ризик майбутнього періоду.

Вартість залученого в акціонерній формі капіталу визначається за співвідношенням очікуваних річних дивідендів на одну акцію та її поточної ринкової ціни.

Вартість позиченого капіталу у кредитній формі дорівнює відсотку, який банк зафіксував у кредитному договорі після відповідних переговорів з одержувачем позики.

При використанні позиченого капіталу, що отримується через емісію і продаж боргових цінних паперів, вартість (С) такого капіталу для інвестора дорівнюватиме:*

величині співвідношення щорічних відсотків (В), які емітент зобов'язався виплачувати власникові цінного папера, і поточної ціни (Ц) купівлі цінного папера:*

середньому за Ф років темпу співвідношення номінальної вартості (Н) цінного папера і фактичної ціни (Ц) його придбання інвестором (різниця Н-Ц дає інвестору прибуток від володіння борговим цінним папером):

де Ф — кількість років до погашення боргового зобов'язання у вигляді цінного папера (виплати емітентом коштів у сумі номіналу зобов'язання).

Використання позиченого капіталу досить поширений спосіб збільшення коштів інвестора. Але є межа безпеки при користуванні позиками, а саме 50 %, тобто відносно безпечною можна вважати стратегію інвестора, коли не менше половини інвестованого капіталу становлять власні активи інвестора. В інших випадках таке інвестування небезпечне для інвестора і підозріле для його партнерів.

Використання позик також дає змогу збільшити дохідність власного капіталу. Для ілюстрації кількісних пропорцій цього процесу розглянемо приклад.

Інвестор має 300 тис. грн власного капіталу і проект інвестування із загальною річною дохідністю 20 %:

1. Якщо інвестуються тільки власні кошти, тобто 300 тис. грн, то наприкінці року інвестор матиме такий капітал

300-1,2 = 360 тис. грн

2. Якщо інвестор використає додатково позичений капітал 200 тис. грн, узятий під 15 % річних, то наприкінці року він матиме загальний капітал

500-1,2= 600 тис. грн, а власний капітал після повернення позиченого капіталу з відсотками ( 200-1,15=230) становитиме

600 - 230 = 370 тис. грн.

Це на 10 тис. грн більше, ніж при використанні тільки власного капіталу.

У другому випадку дохідність використання власного капіталу становила не 20 %, як у першому, а (370/300 - 1)-100 % = 23 %.

Отже, використанням позики інвесторові вдалося збільшити дохідність інвестування. Але все це має сенс за умови, що ціна використання позики (тобто відсотки за використання) менша за очікувану дохідність за планом інвестора.

Якщо інвестор використовує капітал із різних складових за джерелами отримання або за напрямами використання, загальна вартість використання може бути розрахована як середньозважена величина. Вартість кожної частини капіталу зважується за часткою цієї частини в