інші питання, пов'язані з їх притягненням. Одним із свідчень успішного вирішення цих проблем служить помітний ріст притягнення прямих іноземних інвестицій країнами, що розвиваються, а також країнами Східної Європи.
Серед країн, що розвиваються, можна виділити першу десятку лідерів по притягненню іноземних інвестицій. При загальному об'ємі в 73,5 млрд. долл. прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, перші десять країн одержали 58 млрд. дол., або 79%: Китай - 27,5 млрд.; Сінгапур - 6,8; Аргентина - 6,3; Малайзія - 5,2; Мексика - 4,9; Індонезія - 2,0; Таїланд - 1,7; Гонконг - 1,67; Колумбія - 0,95; Тайвань - 0,9 млрд. дол. На частку Китаю припало 37% загального потоку інвестицій Портной А.М. Тенденции развития мирового рынка капиталов// США – экономика, политика, инвестиции.- 1997.- №2, с.6-7..
Прямі іноземні інвестиції поділяються на декілька основних форм (рисунок 1.1). [40]
Рис.1.1.Систематизація прямих іноземних інвестицій
Кожна з наведених форм має свої особливості функціонування. Але для їх створення або навпаки, припинення, існують відповідно мотиватори та демотиватори, які будуть розглянуті в наступному параграфі роботи.
Таким чином, прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії.
1.2. Мотиви та демотиватори здійснення прямих іноземних інвестицій
Мотиви, за якими компанії приймають рішення про здійснення діяльності в тій або іншій країні, відрізняються великою різноманітністю. Однак умовно їх можна розділити на дві великі групи. У першому випадку фірми займаються в основному продажем товарів і послуг, вироблених в інших країнах, в іншому - інвестують кошти в створення виробничих потужностей у даній країні з метою продажу продукції на місцевому ринку або експорту її на ринки інших країн.
Таблиця 1.1.[40]
Мотивація безпосередніх партнерів
Види мотивації | Умови мотивації
1.Виробничо-економічна | 1.1.Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей
1.2.Придбання джерел сировини або нової виробничої бази
1.3.Розширення діючих виробничих потужностей
1.4.Реалізація переваг нижчої вартості чинників виробництва
1.5.Можливість запобігти циклічності або сезонності виробництва
1.6.Пристосування до процесу скорочення
2.Маркетингова | 2.1.Зростання ефективності існуючого маркетингу
2.2.Придбання нових каналів торгівлі
2.3.Проникнення на конкретний географічний ринок
2.4.Вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках
2.5.Пристосування до умов країни, яка приймає капітал
3.Інші мотиви | 3.1.Пропагандистські
3.2.Престижні
3.3.Екологічні
Таким чином, цікаво з'ясувати мотиви вибору компаніями тієї або іншої стратегії, а також ступінь подібності або розходження проблем, з якими вони зіштовхуються у своїй діяльності. Компаніям, що мають намір поставляти продукцію за кордон, не обов'язково створювати підприємства в даній країні, оскільки в них є можливість просто продати ліцензію на виробництво своїх товарів або послуг з метою одержання прибутку з ліцензійних платежів.
Ризик експропріації власності, сваволя з боку державної і місцевої влади, а також неплатежі місцевих замовників розцінювалися як проблеми, що мають не найбільше значення. І нарешті, труднощі, пов'язані з якістю робочої сили або управлінських кадрів, постачальниками, злочинністю, рекетом і бартером, були віднесені до категорії не дуже істотних.
Одним з основних мотиваторів іноземні інвестори відносно країн СНД називають обсяги ринку.
Представники промислових і транспортних підприємств називають у числі найбільш важливих чинників, що вплинули на їх рішення, близькість до країни, де діють материнські компанії, однак для компаній з інших секторів цей чинник, має другорядне значення.
Можливість перебороти торгові бар'єри також називалася серед важливих причин - причому компанії, що займаються збутом продукції, і транспортні підприємства вказують на цей чинник навіть частіше, ніж промислові підприємства. При цьому респонденти зазначили, що наявність кваліфікованих кадрів мало для них досить важливе значення, причому на рішення про здійснення інвестицій вплинула також низька вартість робочої сили. Іноземні компанії мають на меті виробництво продукції і надання послуг для місцевого ринку, про що свідчить низька частка експорту в загальному обсязі випущеної ними продукції.
Можливість скорочення транспортних витрат не відіграє значної ролі для всіх учасників інвестиційного процесу, за винятком компаній, що займаються збутом продукції. Те ж саме відноситься до податкових пільг, можливостей виходу на ринки третіх країн і доступності сировини (значна частина інвестицій у сировинному секторі була здійснена американськими компаніями).
Аналогічним способом, грошові потоки мали для учасників опитування другорядне значення при ухваленні рішення про здійснення тут інвестиційної діяльності. Виняток у цьому випадку складають лише банки і транспортні компанії. І нарешті, відносна м'якість екологічних норм, мабуть, не відіграла при прийнятті інвестиційних рішень ніякої ролі.
Найважливішою причиною переваг здійснення виробничої діяльності в країні (порівняно з продажем ліцензій) є прагнення утримати за собою контроль над прибутками, збутом, якістю продукції й дещо меншою мірою - за рухом коштів. Наступним по ступені важливості є захист власних ноу-хау і можливість зрозуміти особливості роботи на місцевому ринку, однак ці чинники мають лише обмежене значення.
До найбільш серйозних проблем, з якими зіштовхуються іноземні інвестори, можна віднести наступні.
Найбільш серйозною проблемою, що випереджає інші труднощі по ступені важливості, є неадекватне і постійно мінливе податкове законодавство. Потім ідуть проблеми, пов'язані зі слабким забезпеченням прав власності і прав кредиторів, діями митних органів, ризиком змін у політичній сфері,