- створення банків довгострокового кредитування та введення механізму їх заохочення;

- створення цільових інноваційних структур різного типу, наприклад, технополісів, технопарків, спеціальних економічних зон, в структурі фінансово-промислових груп;

- удосконалення механізму розподілу коштів з Державного інноваційного фонду: видавати інноваційні позики, виходячи з реальності проекту, строку його окупності та важливості для максимально можливої кількості споживачів; фінансування проводити за одним глобальним напрямком інноваційної діяльності;

- надання економічних і правових пільг підприємствам у сфері інноваційного бізнесу, наприклад, замінити частину податкових платежів переведенням відповідних сум до фондів інноваційного розвитку або дозволити підприємствам формувати такі фонди за рахунок собівартості. [32, 44, 42, 26]

Реалізація запропонованих заходів по реформуванню механізму фінансування промислових підприємств означала би розвиток виробництва на основі науки і науково-технічного потенціалу країни, що дозволить економічно відродити Україну. Вибудовуючи міжнародний “поверх” своєї господарської системи, Україна повинна створювати певні економічні умови та законодавчу базу для залучення у різноманітних формах іноземних інвестицій та участі українських підприємців у міжнародному бізнесі.

Висновки та пропозиції

Розгляд сучасних теоретичних та практичних положень функціонування прямих іноземних інвестицій в конкурентному міжнародному середовищі дає можливість зробити деякі висновки та подати пропозиції щодо подальшого розвитку ПІІ.

Прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії.

Іноземні прямі інвестиції є досить відчутними до мотивуючих та демотивуючих факторів країни-реципієнта. Основними видами мотивації прямих іноземних інвестицій є: виробничо-економічна мотивація (придбання сировини, можливість запобігання циклічності тощо); маркетингова (зростання ефективності маркетингу, проникнення на конкретний географічний ринок тощо); інші (екологічні, персональні, престижні).

Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо).

Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи.

Методика здійснення прямих зарубіжних інвестицій являє собою складний процес, на кожному етапі якого від інвестора вимагається високий рівень інформованості про галузі, сфери та країни прикладання капіталу. Це допомагає не лише своєчасно вжити необхідних заходів для збереження капіталу, але і успішно розвиватися на міжнародних ринках.

В даний час тенденція акумуляції іноземних інвестицій в економіку розвинутих країн зберігається. Так, 10 найбільших країн забезпечили приплив 2/3 обсягу міжнародного капіталу. Така ж ситуація характерна і для вивозу капіталу з країн даної групи. Так, США, Німеччина, Об'єднане Королівство, Японія і Франція забезпечують 2/3 усього вивозу інвестицій у світі.

Досвід притягнення іноземних інвестицій у постсоціалістичних державах показує, що будь-яка участь іноземного інвестора не завжди може служити благом стосовно національних інтересів. Мета деяких іноземних інвесторів практично зводилася до того, щоб не допустити самостійного виходу на світовий ринок або ж переорієнтувати підприємство на випуск застарілої або неконкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Інвестиційний клімат в Україні сьогодні не можна назвати достатньо сприятливим для прямого іноземного інвестування, хоча деякі кроки в напрямку поліпшення інвестиційного клімату все ж таки здійснено.

Прямі іноземні інвестиції в Україну обмежені підприємницьким ризиком, який досягає 80%. В рейтингу інвестиційної привабливості країн світу Україна посідає 135 місце. 62,9% прийнятих Україною інвестицій направлено на фінансування рухомого і нерухомого майна, 32% надійшло у вигляді грошових внесків – це менше 20% від необхідного рівня інвестування.

Найбільші обсяги інвестицій внесені (у млн. дол. і в % до загального обсягу) нерезидентами з: США (589,5 млн., 18,1%), Нідерландів (301,0 млн., 9,3%), Росії (287,7 млн., 8,9%), Великобританії (243,4 млн. 7,5%), Німеччини (229,5 млн., 7,1%), Кіпру (196,3 млн., 6,0%). [20]

Західні експерти умови перебування в Україні оцінюють в основному доброзичливо, однак, по деяких позиціях досить критично.

Пріоритетними галузями для участі іноземних інвесторів, у тому числі шляхом створення спільних підприємств в Україні, є енергетика, транспорт, металургія, радіоелектроніка, машинобудування, легка промисловість, будівництво.

З огляду на проведений аналіз світового досвіду залучення прямих іноземних інвестицій та інвестиційного клімату в Україні, можемо подати наступні основні заходи щодо його поліпшення:

- страхування ризиків внутрішніх іноземних інвестицій;

- збільшення обсягів капіталовкладень за рахунок прибутку;

- збільшення ресурсів, що формуються на фондовому ринку;

- створення відповідальних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу;

- створення потужної економічної та політичної підтримки спільним підприємствам;

- розробка механізму створення СП на основі високих технологій;

- розширення мережі інноваційних фондів та страхових компаній;

- сприяння розвитку сегменту фондового ринку, пов’язаного з довгостроковими цінними паперами;

- створення банків довгострокового кредитування;

- створення цільових інноваційних структур різного типу (технополісів, технопарків, спеціальних економічних зон);

- надання економічних і правових пільг підприємствам у сфері інноваційного бізнесу та інші.

Вибудовуючи міжнародний “поверх” своєї господарської системи, Україна повинна створювати певні економічні умови та законодавчу базу для залучення у різноманітних формах іноземних інвестицій та участі