Країни, які беруть участь у міжнародному поділі праці та обміні, знаходяться в неоднакових умовах. Це визначається не тільки рів-нем розвитку, структурою економіки і ємністю внутрішнього рин-ку, а й відмінностями географічного положення, складом та розмі-рами природних ресурсів. На світовому ринку країни, витрати яких на виготовлення того чи іншого продукту вищі за середній інтер-національний рівень, виявляються неконкурентоспроможними, ті

ж, у яких подібні витрати нижчі, мають більш високий доход від експорту своїх товарів.

Є багато специфічних факторів, які тією чи іншою мірою пере-шкоджають формуванню інтернаціональної вартості. Вплив цих факторів (зовнішньоторгові та валютні обмеження, коливання кур-сів валют, біржові "лихоманки") позначається на світових цінах. Проте короткочасні коливання цін не відображають довгостроко-вих тенденцій, а власне в останніх і виявляється універсальна дія закону вартості як регулятора світових ринкових відносин.

Якісна еволюція, яку переживає сучасне світове господарство, полягає у подальшій трансформації світових продуктивних сил і виробничих відносин і зумовлює особливості дії інших, крім назва-них законів вартості та попиту і пропозиції економічних законів, — закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру роз-витку продуктивних сил, закону зростання потреб, закону економії часу, закону зростання продуктивності праці тощо.

У своїй сукупності особливості дії економічних законів у світо-вому господарстві відображають удосконалені форми і культуру господарювання, які викристалізовуються в процесі суспільного добору, що відбувається одночасно з розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Один процес дає суспільству можли-вість неухильно підвищувати ефективність праці, інший — більш раціонально організовувати суспільне виробництво і продуктивні-ше розпоряджатися його результатами. Доповнюючи та стимулю-ючи один одного, ці процеси зумовлюють розвиток світового гос-подарства.

Висновки

Отже, сучасний світовий суспільний розвиток характеризується посиленням зв'язків і взаємозалежностей між країнами. Перспективи світової цивілізації зв'язані з еффективним функціонуванням світогосподарської системи. Жодна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, не будучи включеною в орбіту світогосподарських зв'язків, не може ефективно розвиватися в умовах національної економічної відокремленості, національної автаркії. Рух товарів, послуг і грошових платежів виявляються сильнішим за будь-які штучні бар'єри.

Міжнародна економічна система об'єднує держави, що мають свою національну й економічну самостійність, різний рівень господарського, політичного і культурного розвитку. Основними елементами міжнародної економічної системи є країни з високим рівнем розвитку, країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються.

До високорозвинених країн відносяться 23 країни: США, Канада, 15 країн ЄС і 3 західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія), що входять в ЕАСТ, Японія, Австралія і Нова Зеландія. У ряді видань ООН до промислово розвинутих країн відносяться також Ізраїль і Південна Африка. Для них характерен поступовий перехід до постринкової неоекономіки, центр ваго зміщується ії сфери матеріального в сферу духовного виробництва.

До країн з перехідною економікою входять колишні соціалістичні країни - члени СЕВ і колишні республіки СРСР, включаючи Росію, що вступили на шлях ринкових перетворень.

Країни, що розвиваються, складають велику частку країн сучасного світу. Це країни Азії (без Японії), Африки і Латинської Америки. Багато хто з них були колоніями і напівколоніями імперіалістичних держав і відстали у своєму економічному розвитку.

Серед основних критеріїв, за якими розрізняють господарські системи, важливими є можливість використання передової техніки і технології, останніх досягнень НТП, рівень розвитку продуктивних сил, а також оволодіння принципами і правилами ринкового устрою економіки.

Література