національного доходу. Практика розвитку сільського господарства в передових країнах показує, що перерозподіл національного доходу на користь аграрного сектора відбувається не тільки в кризові періоди, а постійно. Це стало в розвинутих країнах системою, що має регулюючий характер, економічними методами стимулювати розвиток тих чи інших галузей національного сільського господарства або всього аграрного сектора.
3.4. Державна підтримка ринкового механізму регулювання сільськогосподарського виробництва.
Створення ринкового механізму, як переконує досвід країн з розвинутою економікою, є постійно діючою системою активного державного втручання через економічні підйоми в управлінні виробництвом та маркетингу сільськогосподарської продукції. Практика функціонування ринкової економіки свідчить про необхідність державної підтримки та регулювання таких організаційних формувань і економічних підойм:
аграрних бірж;
маркетингових організаційних формувань;
систем кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва;
створення та регулювання умов для конкуренції в аграрному секторі;
активного державного регулювання та перерозподілу доходів в АПК;
активно діючої системи підготовки та перепідготовки кадрів і наукового забезпечення АПК.
Щодо аграрних бірж, то передбачається безпосереднє втручання держави в цю форму купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Світова біржова торгівля виконує функцію об’єктивного ринкового регулятора ціноутворення на продукцію сільського господарства. Об’єктивне ціноутворення на товарних біржах дає змогу уряду своєчасно створювати механізм державного регулювання та захисту національного сільськогосподарського виробника, визначати рівень бюджетної підтримки фермерів, формувати цінову політику шляхом виділення бюджетних дотацій, враховувати паритет цін на засоби виробництва для сільського господарства, визначати витрати на виробництво продукції та середню норму прибутку на фермерський капітал.
Таким чином, в існуванні аграрних бірж в Україні має бути зацікавлена насамперед держава, яка бере на себе відповідні функції щодо їх створення, функціонування та підтримки.
Створення та підтримка функціонування маркетингових організаційних формувань повинні бути спрямовані на повне відокремлення від товаровиробника функцій по зберіганню, доставці та реалізації сільськогосподарської продукції. Це стосується і матеріально-технічного забезпечення товаровиробників.
Система кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва є, по суті, механізмом захисту товаровиробників від монополістів (внутрішніх і зовнішніх), збереження національних кадрів та відшкодування збитків, заподіюваних стихійним лихом, поганим господарюванням, крадіжками та невизначеністю (зниженням) цін .
Конкуренція в аграрному секторі є однією з важливих підойм по відбору талановитих господарів в умовах ринкової економіки.
Активне державне регулювання цін та перерозподіл доходів в АПК повинні бути спрямовані на створення реального паритету між засобами виробництва для сільського господарства та сільськогосподарською продукцією. Реальність такого паритету цін залежить від уряду, закони якого повинні захищати передусім національне сільське господарство та регулювати експорт-імпорт продуктів харчування.
Необхідність створення активно діючої системи підготовки кадрів і наукового забезпечення АПК пов’язана з об’єктивними процесами приватизації та утвердження України як суверенної держави, формування нової економічної політики, включаючи реорганізацію в сільському господарстві. Немає сумніву, що земля має продаватися або здаватися в оренду лише товаровиробникам, які пройшли відповідну підготовку, атестовані й одержали ліцензію на право ведення конкретного бізнесу на землі.
При реформування наукового забезпечення АПК перш за все необхідно спланувати та здійснити систему оптимізації кількості навчальних і наукових закладів, їх інтеграцію відповідно до потреб держави, враховуючи міжнародне економічне середовище та необхідність створення ефективної мережі установ впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво.
Висновки
Слід зазначити, що специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає постійного державного впливу з метою стабільного ефективного функціонування національного сільського господарства. Це пов'язане перш за все з тим , що значне підвищення цін стимулює зростання обсягів виробництва лише 2-3 роки.
З часом значно зростають ціни на засоби виробництва, які зменшують доходи товаровиробників сільськогосподарської продукції до рівнів, які не дають змоги вести розширене фермерське господарство.
Таким чином, сільськогосподарське виробництво знову потребує чергового регулювання цінового механізму: так званий ціновий резонанс економічного циклу повторюється. Прикладом циклічного стимулювання сільського господарства може бути державне регулювання цін у країнах ЄС у 50-ті та на початку 60-х років. А сучасний механізм інтеграції та уніфікації цінового механізму в десяти країнах Спільного ринку, для підтримки доходів в сільському господарстві, передбачає 90% витрат аграрного бюджету. Які ж фактори враховуються при розробці політики державних цін у розвинутих країнах? До них у першу чергу слід віднести:
Відповідність цін на сільськогосподарську продукцію та засоби виробництва.
Витрати на виробництво продукції в спеціалізованих (або близько до цього) фермерських господарствах.
Прибутковість фермерських господарств, спеціалізованих галузей та всього сільського господарства.
Дохід фермерів на вкладений капітал та їх фінансові можливості ведення розширеного виробництва.
З метою спостереження за змінами вищевказаних факторів у розвинутих країнах створені інформаційно-статистичні системи, які друкують результати аналізу витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, ціни та їх співвідношення, рівень прибутковості, накопичення та інвестиції в сільському господарстві.
Крім цього, вищевказані системи детально інформують про об'єкти управління в сільському господарстві, механізм формування собівартості, валового та чистого доходу, інвестиційну діяльність та капітальні вкладення у виробництво.
Шляхи державного регулювання сільськогосподарського виробництва в різних країнах неоднакові. Але основною економічною регулюючою підоймою є система державного формування цін (закупівельних, реалізаційних, ринкових, імпортно-експортних та ін.) та податків на товаровиробників сільськогосподарської продукції.
Політика уряду щодо регулювання цін в аграрному секторі здійснюється виконанням цілого ряду функцій:
регулювання цін на внутрішньому ринку;
використання цін як підойми для стимулювання (або зниження) обсягів виробництва чи експорту продукції;
регулювання фермерських доходів шляхом встановлення середньої норми прибутку на фермерський капітал.
Відсутність та невизначеність своєчасної гнучкої цінової політики уряду, яка відповідала б умовам виробництва сільськогосподарської продукції, призводять до командно-адміністративного тиску на товаровиробників, приховування та псування продукції, перепродажу її за межі країни, як це сталось у 1992 р. під час закупівлі зернових в Україні.
ДОДАТКИ
Додаток 1: Урожайність культур, ц/га Цви