Картель являє собою угоду декількох підприємств, що встановлює для всіх учасників обсяг виробництва, ціни на товар, умови найму робочої сили, обміну патентами, розмежування ринків збуту і долю («квоту») кожного учасника в загальному обсязі виробництва і збуту. Його ціллю є підвищення цін (понад конкурентний рівень), але не обмеження виробничої і постачальницько-збутової діяльності учасників.

Неможливість повністю і постійно використовувати картель для взаємодії олігопольних фірм, змушує їх йти на негласні економічні угоди, таємну економічну політику в області зміни цін і розмежування сфер впливу. Таке співробітництво може виявлятися як через особливу економічну політику олігопольних фірм у вигляді «жорсткості цін» або «лідерства у ціноутворенні», так і через особливі організації типу «патентних пулів» (або консорціумів).

Жорсткість цін - так називається практика дій олігопольних фірм, коли навіть при зміні витрат або попиту певна фірма не схильна до зміни ціни. Вона думає, що якщо їй прийдеться підняти ціну, то інші підуть за нею, що призведе до втрати частини ринку. Таким шляхом фірми утримуються від зміни цін через страх розв'язати «війну цін».

Лідерство в цінах означає практику, коли при формуванні цін на свою продукцію компанія орієнтується на ціни, установлені лідером - частіше усього домінуючою у даній галузі і на даному ринку великої фірми. Це демонструє своєрідна прихована змова, хоча її наявність звичайно не доведена.

Патентні пули - це угода про спеціалізацію і кооперацію виробництва, а консорціум - об'єднання фірм із метою проведення спільних наукових досліджень, спільного будівництва великих інвестиційних об'єктів. Обидві організації виконують картельні функції і є базою для організації змови про поділ ринку.

3.3.Антимонопольна політика.

Антимонопольна політика - одне з напрямків державного регулювання економіки, що являє собою комплекс державних заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку і забезпечуючи розвиток конкуренції серед товаровиробників.

Антимонопольне законодавство - законодавчо закріплені основні правила діяльності суб'єктів, що хазяйнують на ринку, органів державної влади і управління.

Основні завдання антимонопольного законодавства:

а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;

б) зняття всіх перепон на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади і управління, диктат суб'єктів, що хазяйнують на ринку;

в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії і порушення правил чесної конкуренції;

г) захист інтересів малого і середнього підприємництва від сваволі великого бізнесу;

д) створення умов для розвитку національного господарства.

Антимонопольне законодавство тісно пов'язане з загальною системою заходів, за допомогою яких держава намагається впливати на ринкові відносини і форми об'єднання підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі й очевидні прийоми монополістичної діяльності, робить певний вплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіших інтересів великих корпорацій.

Конкретна програма антимонопольних дій розробляється і проводиться урядом, що знаходиться при владі. Отже, ця програма є складовою частиною в загальної економічної програми уряду, що може відображати інтереси окремої підприємницької групи, тих чи інших соціальних груп або загальні інтереси нації і повинна враховувати загальну внутрішню і зовнішню економічну, соціальну і політичну кон'юнктуру. Це значить, що ефективність застосування антимонопольного законодавства і діяльність антимонопольної політики в цілому змінюються і залежать від зміни політичного керівництва країни.

Великі корпорації в обхід антимонопольного законодавства використовують легальні з погляду антимонопольного законодавства форми об'єднань і монополістичної діяльності - холдингові компанії, систему участі, конгломерантні злиття (об'єднання компаній, що відносяться до різних сфер господарської діяльності), а також приховані прийоми встановлення монопольного панування - джентльменські угоди, лідерство в цінах. В сучасних умовах посилення дії антимонопольного законодавства корпорації проводять перебудову своєї структури, приспособлюються до реалій, що змінюються, зберігаючи свою суть.

Холдинг - можна назвати на українській мові володіючим товариством, створеним великими монополіями для управління дочірніми підприємствами через систему участі. Ввібравши в себе контрольні пакети акцій десятків, сотень, а іноді і тисяч підприємств, холдинг спрямовує їх на розвиток, а прибутки, що ростуть, дозволяють великим холдингам повертатися і до власної підприємницької діяльності. Юридично існують як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, одноособові підприємства.

Система участі - взаємне володіння одними акціонерними компаніями цінними паперами (акціями, облігаціями) інших акціонерних компаній. Це важлива діюча форма зв'язку і переплетення капіталів як усередині однієї галузі, так і між галузями. Система участі створює багатоступінчасту залежність великого числа підприємств від значного акціонерного капіталу, що одержує можливість розпоряджатися величезними сумами чужого капіталу і "викачувати" з підконтрольних підприємств прибуток.

Для постійного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, за природними монополіями, а також для недопущення методів несумлінної конкуренції (дій суб'єктів, що хазяйнують, по дискредитації конкурентів), на Україні створений антимонопольний комітет.

Висновки.

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.

Як було показано надмірна монополізація,