У 1980 р. Міжнародна організація праці розпочала здійснення Європейського регіонального проекту відносно мігрантів другого покоління. Цей проект має на меті сприяння інтеграції молодих мігрантів у життя тих країн, де працюють їхні батьки, а у випадку добровільного повернення — в життя країни походження. В ме-жах цього проекту здійснюється експериментальний проект забез-печення професійної підготовки молодих мігрантів, що мають відповідну кваліфікацію.

Останнім часом у зв'язку з утворенням «єдиної Європи» у країнах ЄС гостро постало питання про можливі наслідки цього процесу на ринку робочої сили. Активно обговорюється перс-пектива припинення використання праці іммігрантів із країн «третього світу». На запровадженні найсуворіших обмежень на-полягають передусім уряди Франції, ФРН та Великої Британії, в яких переселенці із слаборозвинутих регіонів становлять абсолют-ну більшість серед іммігрантів.

Державне регулювання міграційних процесів дає позитивні результати, але має дошкульні місця. Контроль за рівнем в'їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумов-но, сприяє дозуванню їхнього припливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджується спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масо-вого припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці — для ім-мігрантів та для своїх працівників — уникнути конфронтації між ними було б важко. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й викорис-танню імпортованої робочої сили.

Разом з тим усі закони й підзаконні акти держав—споживачів іноземної праці не надають рівних прав іммігрантам в економічній, політичній й соціальній сферах, як цього вимагає Загальна Дек-ларація прав людини й рішення МОП у справах мігрантів. У постановах урядів національні інтереси превалюють над міжна-родними нормами та інтернаціональними принципами рівності й свободи11 Ромсінюк М. Міграція населення України: національні пріорітети та регіональна диференціація механізму реглювання // Економіка України. – 1999. - №9. – С. 39..

Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Основними завданнями, які вирішує ця орга-нізація, є:*

управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції та імміграції;*

сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами;*

організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити свою батьківщину.

Розділ 4. Український аспект міжнародної міграції

На сьогодні сформувалися и активно функціонують кілька регіональних ринків праці (Південно- та Північноамериканський, Європейський, Близько-східний, Африканський), які являють собою арену масових міграційних проце-сів, усталеного міждержавного обміну трудовими ресурсами. За даними між-народної статистики, на кінець XX ст. у світі налічувалося близько 25 млн працівників-мігрантів, а якщо додати членів їхніх родин, мігрантів-сезонників та нелегальних мігрантів, то ця цифра збільшується в 4—5 разів і сягає понад 120 млн осіб'.

До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів належать: різниця в рівнях економічного розвитку окре-мих країн; нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різ-них ділянках світового господарства; наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати; діяльність ТНК і пов'язана з нею міжнародна мо-більність капіталу; масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах. До цих чинників в останнє десятиріччя долучилися: політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світо-вої економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів світової економі-ки на інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів зв'яз-ку, комунікацій та транспорту; інформаційний фактор, а також чинники не-економічного характеру: воєнні та релігійні конфлікти, розвал федеративних держав, національні, сімейні та етнічні проблеми.

Трудова міграція як форма розвитку ринку праці зумовлюється насампе-ред економічними інтересами людей, конкуренцією, системою порівняльних переваг, усім соціально-економічним середовищем, що притаманне ринково-му господарству. Адже реалізація творчого потенціалу особистості, механізм її включення у виробничий процес значною мірою залежать від забезпечення кожній людині економічної та юридичної свободи, тобто можливості безпе-решкодно пересуватись у межах власної держави чи виїжджати за кордон у пошуках роботи, вільно розпоряджатися собою, продавати робочу силу на вигідних для себе умовах.

Вихід у 90-ті роки на міжнародну арену України як самостійного суб'єкта міжна-родних відносин природно актуалізував питання її оптимального залучення до процесу міжнародної міграції — складо-вої загальноінтеграційного процесу. Це не зовсім нове для України явище, оскільки українці здавна були одним з наймобільніших народів Європи, що розселялися — коли добровільно, коли примусово — як у межах свого кон-тиненту, так і поза ним, але нинішня ситуація в цій сфері має свої характерні особливості й складнощі, породжені сукупністю як внутрішніх, так і зовніш-ніх факторів11 Світова економіка / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2003. – С. 208-213..

Як відомо, за часів панування адміністративно-командної системи дер-жавна влада серйозно обмежувала свободу пересування громадян по тери-торії республіки, а також за її межі. Спочатку влада вдалася до позбавлен-ня паспортів жителів сільської місцевості, потім запровадила жорсткі пра-вила прописки і навіть її заборону в окремих містах і регіонах республіки, суворо фільтрувала виїзд за кордон та ін. Масові переселення з України у східні райони СРСР мали, як правило, примусовий або напівпримусовий характер (депортації народів, мобілізація молоді на освоєння Сибіру, ці-линних земель тощо).

Внаслідок автаркічного характеру розвитку «радянська імперія» була «зачиненою» як для власних, так і для іноземних громадян країною. Виїзди наших співвітчизників за кордон на роботу суворо регламентувалися і потре-бували офіційного дозволу. Перелік країн, куди мали змогу виїжджати на ро-боту українці,