Зі здобуттям Україною незалежності, демократизацією суспільного жиг-тя було усунуто характерні для тоталітарного суспільства обмеження щодо реалізації права людини на вільне пересування і вибір місця проживання. Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до де-далі ширшої інтеграції країни в процеси міжнародної міграції.

На підвищення територіальної рухомості населення безпосередньо впливають процеси роздержавлення власності й приватизації, які підсилю-ють мобільність капіталу, лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків Ук-раїни та режиму виїзду громадян за її межі. Правову підставу для розши-рення мираційних зв'язків створили Конституція України, закони України «Про громадянство», «Про зайнятість населення», «Про порядок виїзду з України і в'їзд в Україну громадян України», «Про біженців». «Про право-вий статус іноземців» та інші законодавчі й нормативні акти, згідно з яки-ми громадяни України здобули право самостійно і без будь-яких обмежень вибирати країну мешкання та працевлаштування, а іноземці — з різних мо-тивів в'їжджати в Україну.

Падіння «залізної завіси», створення відповідної законодавчої бази, сут-тєве спрощення механізму оформлення документів на виїзд стали своєрідним каталізатором стрімкого зростання еміграційної активності в суспільстві. Але основна економічна причина небувалого зростання обсягів еміграції ук-раїнських громадян за кордон у 90-ті роки полягала у кризовому становищі на внутрішньому ринку праці та різкому падінні рівня життя населення.

Масова еміграція з України спричинюється такими обставинами:*

зростанням безробітія;*

величезною різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні і країнах Заходу;*

відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдаро-ваних людей;*

економічною нестабільністю в країні і невизначеністю шляхів виходу з неї;*

гуманітарними мотивами;*

відсутністю безпеки громадян.

Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному та політичному житті. Спад виробництва, який розпочався в 1990 р., поглиблювався упродовж ціло-го десятиріччя. Так, за даними Держкомстату України, в 1991—1998 рр. про-мислове виробництво скоротилося майже на 55 %, сільськогосподарське — на 35 %, рівень капітальних вкладень— на 80 %. Зупинити спад вдалося лише в 1999—2000 рр.

Ринкова трансформація економіки України здійснювалася вкрай непо-слідовно і безсистемне, наслідком чого є наростання негативних явищ, по-глиблення господарського хаосу й некерованості соціально-економічних процесів. Організаційно не підготовлена лібералізація цін призвела на почат-ку 90-х років до галопуючої інфляції, значною мірою підірвала платоспро-можність населення, зумовила зубожіння переважної його частини. Значно скоротилося виробництво основних продуктів харчування. Більша частина населення країни опинилася за межею бідності, її дохід не забезпечує навіть прожиткового мінімуму, а іноді й фізіологічної норми споживання.

Аналіз сучасного стану внутрішнього ринку праці та рівня життя насе-лення України не дає підстав для сподівань на поліпшення економічної ситу-ації, збільшення обсягів виробництва, розширення пропорцій зайнятості, ре-ального зростання заробітної плати. Принаймні найближчим часом зупини-ти ескалацію труднощів, з якими повсякденно стикаються всі верстви суспіль-ства, навряд чи вдасться. Чинниками зниження рівня життя населення Украї-ни є: загальна економічна криза; наявність формальної неоплачуваної зайня-тості; значна чисельність безробітного населення, яке отримує мізерну допо-могу від держави; невисокий рівень заробітної плати, особливо в бюджетних організаціях, а також постійні та тривалі затримки її виплати: падіння курсу гривні; відтік грошей у тіньову економіку; систематичне зростання цін.

У 1999 р. кількість осіб, що мали статус офіційного безробітного, дорів-нювала в Україні 2698,8 тис., або 5,2 % економічно активного населення про-ти 1437,0 тис. у 1995 р. (0,5 %). Згідно з розрахунками Міжнародної органі-зації праці (МОП), цей показник набагато вищий — майже 15 % працездат-ного населення.

За офіційними джерелами, частка так званого прихованого безробіття становить від ЗО до 45 % загальної чисельності зайнятих. Високий рівень при-хованого безробіття зумовлений ситуацією, коли працівники на підприємствах, в основному державного сектора, працюють 2—3 дні на тиждень або тривалий час перебувають у відпустках за свій рахунок з ініціативи адміні-страції. У 1998 р. у таких відпустках перебувало понад 3 млн працівників.

Постійно зменшується чисельність працюючих у наукомістких та соці-альне орієнтованих галузях економіки. Скоротилася чисельність зайнятих у галузях машинобудівного комплексу та переробної промисловості. Більшість працівників, що звільнилися, перейшла у сферу торговельно-посередницької діяльності, тобто відбулася значна професійна декваліфікація кадрового по-тенціалу. Досягти найближчим часом оптимальної зайнятості ми не зможемо, насамперед через те, що якість робочої сили не відповідає суспільним потре-бам, а для створення нових робочих місць у різних секторах економіки не ви-стачає інвестицій.

Отже, ситуація на вітчизняному ринку праці сприяє подальшій активі-зації еміграційних настроїв значної частини працездатного населення, оскіль-ки для багатьох наших співвітчизників іншого виходу просто не існує.

Слід зазначити, що еміграція з України, крім негативних наслідків, обі-цяє і певні економічні вигоди. По-перше, еміграція може знизити рівень безро-біття і пом'якшити соціальну напруженість у суспільстві. По-друге, в умовах бідного товарного ринку нашим співвітчизникам, які працюють за кордоном. надається можливість підвищувати свій життєвий рівень за рахунок ресурсів країни перебування. По-третє, Україна отримає можливість поповнення сво-го валютного фонду за рахунок трансферних переказів частини доходів пра-цівників-емігрантів на батьківщину. По-четверте, відповідно до розроблених МОП рекомендацій Україна матиме право на компенсацію за підготовку ро-бочої сили від країн — користувачів її трудових ресурсів. Позитивним мо-ментом є також те, що робота за кордоном сприятиме професійному й куль-турному зростанню трудових мігрантів.

За даними вибіркового опитування, 44,5 % опитаних хочуть виїхати за кордон на роботу, а 10,5 % із них — на постійне проживання. Якщо екстра-полювати ці показники на працездатну частину населення, то це 12,3 млн осіб із 28 млн громадян України. Дуже високим є цей показник серед молоді