Який) раніше основним мотивом еміграції був етнічний фактор, то ос-таннім часом на перший план висувається економічний. Після зняття штуч-них обмежень на шляху возз'єднання сімей кількість емігрантів з України зростала дуже швидко. В основному це були євреї, німці, угорці, греки. В 1987 р. дозвіл на виїзд за кордон на постійне проживання отримало 6,8 тис. громадян України, в 1988 р. — вже 17,7 тис., у 1989 р. — 50 тис., у 1990 р. — 95,4 тис. Щоправда, в 1991 р. цей показник знизився до 50 тис. осіб\ Стабілі-зація і навіть скорочення чисельності тих, хто виїжджає за кордон на постійне проживання, пояснюється двома причинами. По-перше, певним вичерпанням ресурсів етнічної міграції, по-друге — проведенням жорсткішої імміграційної політики країнами-реципієнтами. До речі, із 95,4 тис., що залишили Україну в 1990 р., 92 % виїхало в Ізраїль. Серед інших країн—об'єктів еміграції фігу-рували США, ФРН, Угорщина.

Наприкінці 80-х та на початку 90-х років значного поширення набули поїздки за кордон з метою заробітку шляхом дрібної торгівлі або тимчасово-го працевлаштування, ставши засобом виживання багатьох сімей у складних умовах перехідного періоду.

Для сучасних зовнішніх міграцій насе-лення України характерною є зміна як спрямованості, так і інтенсивності міграційних потоків. Щодо кількісних пара-метрів трудової міграції даних офіційної статистики немає. За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн ук-раїнських громадян. Систематично збільшується чисельність громадян Ук-раїни, котрі виїжджають на сезонні роботи або здійснюють ділові поїздки за кордон. За деякими даними, тільки з Львівської, Закарпатської, Івано-Фран-ківської та Чернівецької областей на тимчасові роботи за кордон щорічно виїздить близько 700 тис. осіб, а загалом цей процес охоплює від 5 до 7 млн громадян України11 Ромсінюк М. Міграція населення України: національні пріорітети та регіональна диференціація механізму реглювання // Економіка України. – 1999. - №9. – С. 39..

Значна частина трудових мігрантів з України працює за кордоном неле-гально. За деякими оцінками, спробу працевлаштуватися за кордоном під час поїздки за приватним запрошенням робить половина з тих, хто отримує доз-віл на виїзд. Їх, по суті, можна віднести до категорії напівлегальних іммігран-гів, оскільки вони все ж таки мають право на в'їзд у ту чи іншу країну. Для отримання німецької візи, наприклад, необхідні гакі підстави: туристична по-їздка, запрошення з боку державної організації, фірми чи приватної особи. Але в будь-якому випадку віза не дає права на роботу, навіть тимчасову. Ви-няток робиться для тих, кого німці самі запрошують на роботу, але таких не-багато. Якщо виявляється, що іноземець працевлаштувався нелегально, з нього стягується штраф на суму до 1000 марок, його висилають із країни і вносят^ у «чорні списки», повторно йому візу не дадуть. Що стосується робо-тодавця, то він ризикує потрапити в тюрму на строк від 6 міс. до 3,5 років і сплатити штраф розміром у 100 000 марок.

Сучасна еміграція з України — це п'ята у вітчизняній історії хвиля масо-вого виїзду різних категорій населення в пошуках засобів існування за кор-дон на постійне чи тимчасове проживання. У 80-ті роки, крім етнічних еміг-рантів, за межі України виїжджали переважно представники творчої інтелігенції — вчені, музиканти, артисти, художники. На початку 90-х років обся-ги еміграції зростали за рахунок високоосвічених та кваліфікованих фахівців зі знанням іноземних мов та комп'ютерної техніки. Паралельно з цим розши-рилась і географія виїзду: якщо раніше це були 2—3 найрозвинутіші країни, то тепер наші співвітчизники працюють по всьому світові.

Нині для міграційних процесів в Україні характерною є тенденція до ін-телектуалізації складу еміграції. Ця тенденція зберігатиметься до подолання економічної кризи, оскільки за її умов значна частка висококваліфікованих фахівців не знаходить належного застосування для своїх знань та кваліфікації на батьківщині.

Після 1994 p. в еміграційне русло включилися й представники менш кваліфікованих видів праці: будівельники, водії, автомеханіки, слюсарі, офіціанти, домогосподарки. Відтік кадрів за кордон набуває дедалі більших масштабів, українські фахівці займають все нові «ніші» на міжнародному ринку праці.

Упродовж 1994—1998 pp. найбільше вихідців з України, за даними Держ-комстату. прийняли Росія (798,0 тис.), Ізраїль (101,6 тис.), США (69,0 тис.). Німеччина (49,7 тис.)"'.

У травні 1996 p. в Україні була введена державна статистична звітність про чисельність та склад громадян України, які тимчасово працюють за кордоном Зібраний офіційний матеріал дає певне уявлення про кількісний та якісним склад українських працівників, які виїхали на роботу за кордон в останні роки.

Чисельність наших співвітчизників за кордоном постійно зростає: у 1998 р вона становила 24 397 осіб, що на 30% більше, ніж у 1997 p., і вдвоє більше ніж у 1996 р. Серед країн, у яких офіційно працевлаштовуються українськ громадяни, перше місце посідає Греція, на яку припадає третина всіх офіцій-но зареєстрованих за кордоном трудових мігрантів з України. Значна їх частина працює в Чехії, Швейцарії, на Кіпрі, у Великій Британії та Ірландії. За галом же протягом 1998 р. українці виїжджали з метою працевлаштування ) 45 країн світу.

Понад 80 % наших емігрантів становлять мігранти, які працюють за кор доном на підставі трудового договору (контракту) з закордонним роботодав цем, на другому місці — громадяни, які працюють за договорами