Основна частина українських трудових емігрантів влаштовується з, кордоном на робочі місця, які не потребують спеціальної підготовки та про фесійного навчання, незважаючи на те, що це люди з достатньо високин рівнем освіти: до 50 % — мають вищу освіту, а понад 30 % — професійно-технічну підготовку.

Еміграція для багатьох людей та їхніх сімей є способом виживання, ос-кільки вони не можуть знайти роботу у своєму регіоні чи в межах країни не тільки за фахом, але й будь-яку. Має значення і той факт, що навіть на най-більш низькокваліфікованих і непрестижних роботах за кордоном трудові мі-гранти отримують у кілька разів вищу зарплату, ніж вони могли б заробити вдома. У Чехії, наприклад, протягом року працюють близько 0,5 млн грома-дян України, які зайняті головним чином у будівництві, легкій промислово-сті, сільському та домашньому господарстві. Потреба в робочій силі з Украї-ни тут зумовлена ще й тим, що дуже значним є відплив чеських громадян на роботу до Німеччини.

Економічні та професійні мотиви еміграції полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним становищем, а й своїм статусом у су-спільстві, низьким соціальним престижем, тим, що наша слабка матеріаль-но-технічна та інформаційна база не дає змоги реалізувати їхні творчі мож-ливості.

Як і раніше, у складі емігрантів домінують чоловіки. У 2002 р. серед ук-раїнських громадян, які тимчасово працювали за кордоном, чоловіки стано-вили 88 %. а жінки — 12 %11 Україна і світове господарство / За ред. С. В. Головко. – К.: Либідь, 2002. – С. 160-167..

Що стосується вікової характеристики, то найвищий рівень міграційної активності зафіксований серед осіб 28—40 років. У 2002 р. їх частка в загалькін чисельності емігрантів дорівнювала 47,5 %. Якщо до них додати осіб від 18 до 28 років, то виявиться, що понад 70% українців, працюючих за кордо-ном, — молодші за 40 років. Отже, вітчизняний ринок праці постійно втрачає найактивнішу й найконкурентоспроможнішу частину трудового потенціалу країни.

ВИСНОВКИ

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалеж-ності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі наби-рають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.

Міжнародні міграційні процеси потребують регулю-вання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресур-сами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішньодержавного роз-поділу робочої сили, регулювання обсягу та структури міграційних потоків дедалі більшою мірою виконують міністерства праці, внут-рішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та мщдержавні органи. Згідно з прийнятою в міжнародних відносинах практикою країни, які обмінюються робочою силою, визнають пріоритет норм міжнародного права над національним законодавством.

Вихід у 90-ті роки на міжнародну арену України як самостійного суб'єкта міжна-родних відносин природно актуалізував питання її оптимального залучення до процесу міжнародної міграції — складо-вої загальноінтеграційного процесу. Це не зовсім нове для України явище, оскільки українці здавна були одним з наймобільніших народів Європи, що розселялися — коли добровільно, коли примусово — як у межах свого кон-тиненту, так і поза ним, але нинішня ситуація в цій сфері має свої характерні особливості й складнощі, породжені сукупністю як внутрішніх, так і зовніш-ніх факторів.

Зі здобуттям Україною незалежності, демократизацією суспільного жиг-тя було усунуто характерні для тоталітарного суспільства обмеження щодо реалізації права людини на вільне пересування і вибір місця проживання. Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до де-далі ширшої інтеграції країни в процеси міжнародної міграції.

Сучасна еміграція з України — це п'ята у вітчизняній історії хвиля масо-вого виїзду різних категорій населення в пошуках засобів існування за кор-дон на постійне чи тимчасове проживання. У 80-ті роки, крім етнічних еміг-рантів, за межі України виїжджали переважно представники творчої інтелігенції — вчені, музиканти, артисти, художники. На початку 90-х років обся-ги еміграції зростали за рахунок високоосвічених та кваліфікованих фахівців зі знанням іноземних мов та комп'ютерної техніки. Паралельно з цим розши-рилась і географія виїзду: якщо раніше це були 2—3 найрозвинутіші країни, то тепер наші співвітчизники працюють по всьому світові.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Авдокушин Е.Ф. Международные экономические от-ношения. — М., 1999.

Економічна теорія: Політекономія / За ред. В. Д. Базилевича. — 2-ге вид., випр. — К.: Знання-Прес, 2003.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. — Київ: Знання — Прес, 2000.

Кудров В.М. Мировая экономика. - Москва: БЕК, 2000.

Мазаракі