У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастопо-ля та міст обласного підпорядкування) і районних бюд-жетах утворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування), районних рад народних депутатів у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних, сільських бюджетах також утворюється оборотна касова готівка. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження відповідного бюджету.

Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами народних депутатів та районними і міськими (міст з районним поділом) радами народних депутатів.

Наведені видатки бюджетів усіх рівнів повинні формуватися, виходячи з наявних коштів у дохідній частині бюджетів, тобто повинна чітко дотримуватись збалансованість бюджетів усіх ланок, що є необхідною умовою бюджетної політики. Незбалансованість веде до дефіциту бюджету.

Дефіцит бюджету — перевищення видатків над до-ходами.

Надлишок бюджету — перевищення доходів над видатками.

Вже тривалий час державний і місцевий бюджети затверджуються з дефіцитом. Граничний розмір дефіциту всіх регіонів та джерела його покриття затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Ра-дою Автономної Республіки Крим, радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів.

Уже стало правилом, що дефіцит бюджету при затвердженні бюджету тієї чи іншої ланки бюджетної системи не повинен перевищувати видатків розвитку. Та-ким чином, в разі наявності дефіциту бюджету фінансуються передусім поточні видатки. Держава, керуючись принципом першочергового фінансування поточних витрат, припиняє фінансування витрат на відтворення для збереження витрат на охорону здоров’я, освіту й інші заходи, спрямовані на створення необхідних умов життєдіяльності населення.

ІІІ. Напрямки вдосконалення до заповнення дохідної частини місцевих бюджетів

Однією з найважливіших у фінансовій політиці України є проблема місцевих бюджетів.

Історія місцевих податків в Україні починається ще з часів Київської Русі та її міських самоврядних громад. Міські громади Київської Русі, як і інших середньовічних європейських держав, встановлювали збори з населення, які можна вважати прообразом місцевих податків і які спрямовувалися на розв’язання найважливіших громадських проблем у містах.

Новий етап застосування місцевих податків і зборів почався в Україні після проголошення незалежності. У Законі “Про місцеві ради, місцеве та регіональне самоврядування” передбачено право місцевих рад запроваджувати на своїй території місцеві податки і збори. Практика їх запровадження пов’язана з неодноразовими правовими конфліктами між органами місцевого самоврядування і прокуратури.

Надзвичайно важливою залишається проблема оптимізації розмежування доходів і видатків між місцевими і державними бюджетами. Формування бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя здійснюється відповідно до законів про місцеве самоврядування, податкову та бюджетні системи.

Рівень соціально-економічного розвитку регіонів неоднаковий, їх доходи відносно вирівнюються за допомогою таких інструментів, диференціація норм відрахувань від загальнодержавних регулюючих доходів та надання субсидій і субвенцій нижчестоячим бюджетам, з одного боку, та передання коштів із бюджетів нижчих рівнів до вищестоящих бюджетів – із другого.

Раніше в Україні було 4 регулюючих загальнодержавних податки: ПДВ, податок із прибутку підприємств і організацій, акцизний збір та прибутковий податок із доходів громадян. Законом “Про Державний бюджет України” встановлювалися відрахування від даних податків до бюджетів областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Ставки відрахувань диференціювалися залежно від забезпеченості тієї чи іншої області фінансовими ресурсами. Причому, як регулюючий використовувався в основному лише ПДВ, норми відрахувань від податку з прибутку, акцизного збору та прибуткового податку з доходів громадян практично не диференціювалися.

З прийняттям нового Закону “Про податок на додану вартість” питання фінансової забезпеченості регіонів стало ще проблематичнішим. За цим законом ПДВ стовідсотково зараховується до державного бюджету. Саме таким чином уряд розв’язав проблему розрахунків із відшкодування вхідного ПДВ щодо експортних операцій та вугілля, посилаючись на зарубіжний досвід. В деяких країнах ЄС, наприклад, у Франції та Великобританії, ПДВ повністю зараховується до центрального бюджету. Однак у розвинутих країнах частка ПДВ в державних доходах незначна, а значну питому вагу мають надходження від інших податків, наприклад, від прибуткового податку.

Таким чином можна зробити висновок, що закріплення ПДВ за державним бюджетом позначилось негативно на формуванні дохідної частини місцевого бюджету. І хоч Законом України “Про Державний бюджет України” бюджетам областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, областей передано 100% податку з прибутку як це встановлено Законом “Про бюджетну систему України”, це не вирішило питання забезпеченості фінансовими ресурсами адміністративно-територіальних утворень. Таким чином, за умови стовідсоткового зарахування ПДВ до державного бюджету