Згідно з ч.3 ст.24 Закону "Про підприємства в Україні" [2] підприємство має право відкривати розрахункові (поточні) та інші рахунки для збереження грошових коштів, здійснення всіх видів операцій в будь-яких банках України та інших держав на свій вибір і за згодою цих банків, в порядку, встановленому НБУ. Згідно Інструкцією “Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті” [9] клієнтам банків можуть бути відкрити: поточні рахунки; депозитні (вкладні) рахунки; кредитні рахунки в національній і іноземній валюті; бюджетні рахунки в національній валюті України.

Поточний рахунок – це рахунок підприємства, відкритий в уповноваженій установі банку для зберігання грошових коштів та проведення операцій по розрахунках підприємства. Депозитні (вкладні) рахунки відкриваються підприємством та їх відокремленим підрозділом на підставі депозитного договору між власником рахунку і установою банку на визначений у договорі термін. Кошти на депозитний рахунок перераховуються з поточного рахунку і після закінчення терміну зберігання повертаються на поточний рахунок. Відсотки за депозитними рахунками можуть перераховуватись на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунку заборонена. Підприємство має право відкрити поточні та депозитні рахунки як в національній так і в іноземній валюті. Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків в межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами.

Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним так і фізичним особам у будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити і призначена для обліку кредитів, наданих шляхом оплати розрахункових документів або перерахування на поточний рахунок клієнту у відповідності з умовами кредитної угоди. Бюджетні рахунки відкриваються підприємством (їх відокремленим підрозділом), яким виділяються кошти за рахунок державного чи місцевого бюджету для цільового використання.

Підприємство має право відкривати рахунки в будь-яких банках інших держав. Особа, якій відкривається банківський рахунок, а також установа банку зобов’язані повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття чи закриття рахунку (включаючи день відкриття чи закриття). Форма і зміст повідомлення податкових органів встановлюється центральним податковим органом України. Примірник цього повідомлення, що надійшло до установи банку, з відміткою податкового органу про взяття рахунку на облік, залишається у справі про відкриття рахунку. Днем відкриття рахунку вважається дата, зазначена на заяві про відкриття рахунку у розділі "відмітки банку".

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження по перерахуванню коштів.

Розрахункові документи, що надаються в банк клієнтами у паперовій формі, повинні відповідати вимогам встановлених стандартів.

Якщо будь-який реквізит не заповнений або заповнений з порушенням вимог, то банк не має права приймати такий документ до виконання. Крім того, в розрахункових документах не допускаються різного роду виправлення, незалежно від того, хто вносить ці зміни – банк чи клієнт. При цьому підприємства і фізичні особи несуть повну відповідальність за правильність внесених у розрахункові документа даних.

Банк реєструє всі здійснені операції з надходження та списання коштів з поточного рахунку в спеціальній виписці з особистого рахунку з доданням виправдовуючих документів.

Виписка банку – документ, що видається банком підприємству і відображає рух грошових коштів на поточному рахунку. В різних банках форми виписок можуть бути різними, але в кожній обов’язково передбачаються позиції для дати, номерів рахунків дебітора та кредитора.

При готівкових розрахунках банківськими документами є грошові чеки та об’ява на внесок готівкою; у випадку безготівкових перерахувань – платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, акредитиви, векселі. Сьогодні найбільш розповсюдженими видами безготівкових розрахунків є розрахунки за допомогою платіжних доручень.

Платіжне доручення є розпорядженням обслуговуючому банку про перерахування визначеної суми на рахунок іншого підприємства, оформленим на спеціальному бланку. Платіжні доручення використовуються для розрахунків між підприємствами за отримані товарно-матеріальні цінності (роботи, послуги); за товарно-матеріальні цінності і послуги в порядку попередньої оплати; при авансових платежах; при платежах до бюджету, органам соціального страхування, оплати претензій по якості і недостачі продукції, штрафів, пені; погашення кредиторської заборгованості, а також для завершена розрахунків по актам звірки взаємної заборгованості суб’єктів господарської діяльності.

Підприємства (підприємці) одержують готівку з власних рахунків в установі банку за грошовим чеком у межах наявних коштів і зобов’язані витрачати її на цілі, які визначені в грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.

Однією з форм розрахунків між підприємствами є акредитив, який звичайно застосовується для підвищення гарантованості оплати покупцем своїх зобов’язань.

Акредитив – це форма розрахунків за якої банк – емітент, за дорученням свого клієнта (замовника акредитива) зобов’язаний:

- виконати платежі третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги;

- надати повноваження іншому банку виконати цей платіж. Заявник акредитива – це платник, який звернувся до банку що його обслуговує для відкриття акредитива.

Банк емітент – це банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.

Бенефіціар – це юридична особа на користь якої, встановлено акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг).

Виконуючий банк – це банк бенефіціара, що за дорученням банку емітента виконує акредитив.

Банк емітент може відкривати такі види акредитива: