9,8 млрд. грн., або у 1,2 рази. При цьому зазнало збитків кожне друге підприємство, що залишається практично на рівні 1998 p. (див. табл. 3.2). Найбільше збиткових підприємств – у таких галузях, як транспорт та зв'язок (65% загальної кількості підприємств); житлово-комунальне господарство (58%); будівництво (55%); промисловість (53%) [35, с. 28-34].
Таблиця 3.2
Фінансові результати діяльності суб'єктів підприємництва [35, с. 28-34]
Показники | Січень-листопад 1999 p. | Січень-листопад 1998 p. | Темпи приросту, зменшення (-)(%)
Фінансовий результат (млн. грн.):
прибуток | 22163,2 | 16558,7 | 33,8
збиток | 9848,7 | 8173,7 | 20,5
сальдо | 12314,5 | 8385,0 | 3929
Питома вага підприємств, які одержали прибутки (% до загальної кількості) | 50 | 48 | 2,8
Питома вага підприємств, які зазнали збитків (% до загальної кількості) | 50 | 52 | -2,0
Негативно впливає на діяльність підприємств криза платежів у народному господарстві України, продовжує зростати дебіторська та кредиторська заборгованість. За січень-листопад 1999 p. вона збільшилася, відповідно, на 59,4% і 45,3% і досягла 172 млрд. і 223 млрд. грн. За аналогічний період 1998 p. зростання складало, відповідно, 38,2 та 37,5%. Домінуючими є неплатежі між підприємствами промисловості, транспорту і зв'язку, торгівлі та громадського харчування, сільського господарства. Більше 2/3 неплатежів у промисловості припадає на електроенергетику, паливну промисловість, чорну металургію, машинобудування та металообробку [35, с. 28-34].
Причиною скорочення надходжень прибуткового податку з громадян в першу чергу є постійні невиплати заробітної плати, що стало нормою економічного життя. Водночас зростання загальних обсягів заборгованості із заробітної плати (див. додаток Б) продовжує негативно впливати на бюджетні надходження, скорочуючи обсяги прибуткового податку з громадян (за оцінкою Рахункової палати, втрати державного бюджету за рахунок цього фактора за 11 місяців минулого року становили майже 46 млн. грн.) [35, с. 28-34].
Таблиця 3.3
Прострочена заборгованість із заробітної плати [35, с. 28-34]
Показники | Станом на: | Темпи приросту (зниження) (%)
1 січня 1999 p. | 1 грудня 1999 p.
Прострочена заборгованість із заробітної плати (без нарахувань) (всього млн. грн.) | 5701,8 | 5669,2 | -0,6
З неї працівникам:
бюджетних установ | 856,7 | 463,2 | -45,9
госпрозрахункових підприємств і організацій | 4845,1 | 5206,0 | 7,5
Крім того, зменшення грошових доходів населення призводить до скорочення внутрішнього попиту, неповної реалізації готової продукції, недоотримання підприємствами доходів і, в кінцевому підсумку, скорочення платежів до бюджетів за іншими доходними статтями (податок на прибуток підприємств та непрямі податки на товари і послуги).
Проведений аналіз основних податкових надходжень до Зведеного бюджету України дозволяє зробити висновки, що іншими вагомими причинами недоотримання запланованих доходів за сучасних умов є [35, с. 28-34]:
неспроможність більшості підприємств виконати свої зобов'язання перед бюджетом внаслідок скорочення обсягів виробництва та незадовільного фінансового стану;
платіжна криза і, як наслідок, широке використання бартерних (товарообмінних) операцій, що заважає одержанню бюджетом адекватних сум надходжень з головного джерела податкових доходів – ПДВ. Так, наприклад, у січні-листопаді 1999 p. частка бартеру в обсягах реалізованої продукції становила 32,9%. Рівень бартеризації залишався високим у промисловості будівельних матеріалів (68,4%), хімічній та нафтохімічній (42,6%), деревообробній та целюлозно-паперовій (36,9%) машинобудуванні та металообробці (42%), паливній промисловості (36,8%);
розширення практики сплати підприємствами податків готовою продукцією та товарами, що призводить до значних проблем і витрачання коштів у зв'язку з оцінкою вартості, зберіганням та подальшою реалізацією таких товарів (у 1998 p. до державного бюджету було сплачено податків у товарній формі на суму понад 2 млрд. грн.);
зростання запасів нереалізованої продукції (зокрема, у січні-листопаді 1999 p. не було реалізовано 8,5% виробленої продукції);
існування занадто широкої практики податкових пільг у межах податкової системи України тощо.
Крім того, слід зазначити, що фактори, які негативно впливають на виконання окремих статей доходної частини бюджету, є непоодинокими, а повторюються рік у рік, створюючи систему, яка негативно впливає на розробку і реалізацію бюджетів України. Цілком зрозуміло, що коли протягом кількох років має місце невиконання бюджетних призначень за якоюсь статтею доходів, то навряд чи є сенс планувати на наступний рік їх подальше зростання. Мається на увазі таке: хронічна заборгованість із заробітної плати призводить до недонадходження значних сум прибуткового податку з громадян, але, незважаючи на це, при розробці чергового Державного бюджету України планується зростання цієї статті доходів. Не враховується також зростання запасів нереалізованої продукції та взаємозаборгованості і, навпаки, постійно передбачається збільшення податків з підприємств, що зумовлює хронічний характер їх заборгованості перед бюджетом.
Отже, процес прийняття Державного бюджету України та місцевих бюджетів свідчить про відсутність єдиного державного підходу до формування доходної частини бюджетів та недосконалість існуючої державної концепції бюджетних доходів у цілому.
Вирішення бюджетної проблеми можливе лише за рахунок поліпшення загальної макроекономічної ситуації, оскільки короткострокові («пожежні») заходи дають лише тимчасовий ефект. Так, зокрема, ні реформування податкової системи, ні одержання Урядом різноманітних позик, ні інші заходи не дали бажаного результату і не сприяли скороченню дефіциту Державного бюджету України, а також виведенню підприємницьких доходів з «тіні». Крім того, вони не вирішували найістотнішої проблеми – збільшення обсягів виробництва та послуг.
Таким чином, збільшення доходної бази державного бюджету є можливим лише за умови успішного функціонування виробництва в країні, що забезпечуватиме фінансово-економічну основу бюджетів. Отже, потрібна чітко визначена стратегія розвитку реального сектора економіки. Це – пріоритетна проблема діяльності Уряду, від розв'язання якої залежить вирішення інших проблем.
Практика і аналіз досвіду проведення ринкових реформ показали, що ані стратегія «збереження статус-кво», ані протекціоністські заходи не виправдовують себе повною мірою через [35,