З огляду на це, можна підтримати пропозицію, що для реального поліпшення фінансово-економічної ситуації доцільно зосередити увагу і зусилля не на субсидуванні чи виборі «переможців» та їх захисті, а на створенні конкурентного середовища, яке надає всім виробникам рівні шанси на успіх – тобто на запровадженні в практику стратегії конкурентоспроможності.

Основні практичні заходи даної стратегії мають спрямовуватись на [35, с. 28-34]:

Але загальний ефект, який можна дістати за рахунок економічного зростання, буде значно більшим, ніж затрати на реалізацію визначеної стратегії. Фінансувати дані заходи на початковому етапі можливо за рахунок кредитів, а у подальшому – заощаджень та активізації економічної діяльності, що буде досягнуто завдяки попереднім інвестиціям. При цьому слід враховувати, що реалізація стратегії конкурентоспроможності вимагатиме збільшення витрат на допомогу найменш захищеним прошаркам населення на перехідному етапі. Так, наприклад, сьогодні збиткові сільськогосподарські та промислові підприємства забезпечують соціальний захист для 8,5 млн. працівників. Більшість таких підприємств у разі впровадження стратегії конкурентоспроможності будуть рес-тру-ктуризовані або закриті, і опікування звільненими ляже на Уряд [35, с. 28-34].

Водночас рішення про закриття неефективних підприємств або їх продаж приватним інвесторам дозволить державі зберегти значні кошти. Приватизація державних підприємств також може поліпшити стан державних фінансів, якщо основними умовами її збільшення будуть економічна доцільність, приріст виробництва продукції, поліпшення фінансового становища реструктуризованих та диверсифікованих підприємств.

Крім того, розумна економічна політика держави щодо заохочення створення нових робочих місць істотно сприятиме скороченню обсягів соціальних виплат. А завдяки виваженій податковій політиці Уряд, використовуючи заощадження від скорочення субсидій, податкових пільг та інші резерви економії державних коштів, зможе допомогти тим, хто втратив роботу.

Для ефективного розв'язання всіх взаємозалежних економічних та соціальних проблем Україна повинна переорієнтуватися на модель, яка передбачає розширення повноважень та відповідальності Уряду. Основним недоліком такої діяльності є те, що бюджетні витрати, пов'язані з вибором стратегії конкурентоспроможності, будуть відчутними відразу після її впровадження, тоді як переваги виявляться лише з часом. Але у кінцевому підсумку така політика зменшить вартість товарів і послуг для споживачів, підвищить шанси України на успіх на світових ринках, забезпечить економічне зростання, зайнятість та добробут, дозволить підвищити життєвий рівень населення.

3.2. Підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів

Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст і їхніх об'єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування [12, с. 83-84].

Саме місцевим бюджетам на сучасному етапі розвитку країни приділяється значна увага, оскільки вони є гарантом фінансового забезпечення розвитку регіонів. Основне джерело наповнення місцевих бюджетів – податки і збори.

Треба зазначити, що органи місцевого самоврядування завдяки своїм повноваженням можуть вводити пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі податки і збори чи повністю звільняти від них деякі категорії платників, надавати відстрочку щодо сплати місцевих податків та зборів, але не можуть запроваджувати додаткових податків і зборів, котрі суперечать чинному законодавству [12, с. 83-84].

Сьогодні склалася досить непроста ситуація у сфері наповнення місцевих бюджетів податками і зборами. Це пов'язано насамперед із наданням чисельних пільг, що стосуються оподаткування, і, як правило, ці пільги недостатньо обґрунтовані. Велика кількість пільг з оподаткування у регіоні є причиною недонадходжень до місцевого бюджету значних бюджетних коштів, а це, у свою чергу, позначається на рівні соціального забезпечення населення [12, с. 83-84].

Останнім часом значний крок у цьому напрямку зроблено Управлінням місцевих податків і зборів та неподаткових платежів, а також Управлінням справляння платежів за користування природними ресурсами у структурі ДПА України. До речі, останнє постійно проводить роботу з аналізу рішень органів місцевого самоврядування і в разі необхідності вносить радам пропозиції щодо перегляду й удосконалення ухвалених ними рішень, які суперечать чинному законодавству [12, с. 83-84].

Із прийняттям нового Бюджетного кодексу значні зміни сталися у сфері місцевих бюджетно-податкових відносин. Вони полягають у тому, що нарешті чітко визначено перелік джерел надходжень коштів до місцевих бюджетів, зокрема податків і зборів. Це дало змогу органам місцевої влади розробити перспективні плани бюджетно-податкової політики, визначити стратегічні цілі розвитку продуктивних сил на підвладній їм території, поліпшити рівень соціального забезпечення населення. Але, незважаючи на прийняття кодексу, залишається чимало проблем, що потребують додаткового врегулювання. Активну політику в цьому напрямі проводить Державна податкова адміністрація України [12, с. 83-84].

У складі ДПА створено низку підрозділів, один із них – підрозділ зі стягнення податкової заборгованості. Сьогодні робота цих підрозділів базується на нових формах стосунків із платниками податків. Їхнє головне завдання не покарати платника податку, а відшкодувати належні до бюджету платежі. При цьому примусове стягнення заборгованості використовується лише як запобіжний захід.

Велика робота саме у сфері справляння місцевих податків і