У другій категорії областей економічний розвиток дещо менший, що потребує більшого відсотка відрахувань.

Третя категорія – це області, які мають доходи, що Не забезпечують видатків, тому потребують дотацій, субвенцій.

Четверта категорія – це міста, які потребують особливої уваги [45, с. 56].

Розподіл областей за економічним розвитком дає змогу [45, с. 56]:

1.4. Формування доходів місцевих бюджетів

Світовий досвід визначення ролі держави та її територіальних утворень у розподільчих процесах переконує, що державний і місцеві бюджети є одним із найдосконаліших інструментів регулювання соціально-економічних процесів. На сьогодні у більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється до 50% ВВП. Проблемою лишається визначення оптимальних форм і методів такого перерозподілу, збалансування державних і територіальних інтересів у бюджетному процесі, їхнє фінансове забезпечення. На сучасному етапі для України – це одне з найважливіших завдань, підтвердженням чого є ратифікація нашою країною Європейської хартії про місцеве самоврядування у 1996 році.

На практиці розмежування повноважень між різними рівнями управління зумовлює особливості формування дохідної частини як державного, так і місцевих бюджетів.

Свого часу передбачена Законом України "Про бюджетну систему України" схема розподілу дохідних джерел між бюджетами була втілена лише частково. За роки, що минули з часу прийняття цього закону неодноразово змінювався перелік доходів як державного, так і місцевих бюджетів. У 1996 році Конституція України по-новому визначила місце й роль деяких бюджетів, зокрема обласних і районних. Доходи державного бюджету неодноразово переглядалися у зв'язку зі змінами у механізмі бюджетного регулювання 4, зокрема, у сфері регулювальних податків. Закріплення за Державним бюджетом України непрямих податків, а за місцевими – прямих (із числа регулювальних податків) докорінно змінило склад їхніх доходів. Про це свідчить остаточне закріплення джерел надходжень до місцевих бюджетів України у 2000-2001 роках (див. табл. 1.1) [44, с. 54-57].

Органи місцевого самоврядування у 2001 році порівняно з 2000 роком мали значно більше джерел надходжень до бюджетів. Проте нестабільність дохідної бази місцевих бюджетів перешкодила проведенню перспективного бюджетного планування, створенню стабільних умов функціонування економіки, її виходу з фінансової кризи [44, с. 54-57].

Бюджетна реформа, що розпочалася в Україні у 2000 році, перш за все торкнулася саме міжбюджетних відносин між державним і місцевими бюджетами. На відміну від попередніх років, бюджет 2001 року було складено на основі формульного підходу, тобто на основі розрахунку прогнозного обсягу доходів, що мають бути передані тому чи іншому місцевому бюджету (області, району, міста, селища) або ж вилучені з нього до бюджету вищого рівня, з ураху-ванням закладених у формулі встановлених нормативів видаткових потреб. На думку багатьох експертів, було зроблено перші кроки щодо справедливого роз-поділу державних доходів із метою забезпечення кожної територіальної громади таким базовим обсягом коштів, який необхідний для надання державних послуг, гарантованих кожному громадянинові Конституцією України [44, с. 54-57].

Таблиця 1.1

Порівняльна таблиця джерел доходів АРК, областей, міст Києва і Севастополя

2000 рік | 2001 рік

1. Прибутковий податок із громадян. | 1. Прибутковий податок із громадян.

2. Податок на прибуток підприємств комунальної власності й частина податку на прибуток інших підприємств. | 2. Податок на прибуток підприємств, що сплачується платниками за місцезнаходження в АРК і м. Києві.

3. Частина акцизного збору з вироблених в Україні товарів. | 3. Плата за землю.

4. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. | 4. Платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення.

5. Плата за землю. | 5. Податок на промисел.

6. Податок на промисел. | 6. Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

7. 30% коштів, що надійдуть до позабюджетного фонду приватизації АРК від приватизації майна. | 7. Місцеві податки й збори.

8. Фінансові санкції, штрафи і пені за порушення податкового законодавства.

9. Плата за гарантії, надані органам місцевого самоврядування.

10. Надходження від місцевих грошово-речових лотерей.

11. Плата за оренду цілісних майнових комплексів, що перебувають у власності відповідної ради, тощо.

Бюджетний кодекс України, який набрав чинності у липні 2001 року, закріпив перші результати розпочатої бюджетної реформи та налагодив прямі зв'язки державного бюджету із 686 місцевими бюджетами, включаючи Автономну Республіку Крим. Кодекс не лише визначив, а й закріпив конкретні джерела доходів за місцевими бюджетами. Це дало можливість спрямувати зусилля на збільшення надходжень і на посилення ефективності використання бюджетних коштів на місцевому рівні. Іншими словами, органи місцевого самоврядування отримали давно очікувані реальні стимули до нарощування своїх фінансових ресурсів. Водночас кодекс передбачає одну з важливих і обов'язкових умов – прозорість бюджетного процесу, а саме: застосування нових підходів і методів до аналізу конкретних наявних або перспективних проблем для ухвалення відповідних рішень [44, с. 54-57].

Позитивною характеристикою кодексу є чітке розмежування дохідних джерел між ланками бюджетної системи. Статті 63-69 кодексу визначають склад доходів місцевих бюджетів. Вони представлені закріпленими за бюджетом місце-во-го самоврядування податками і зборами, що враховуються при визначенні об-сягів міжбюджетних трансфертів, і доходами, які не враховуються при визначенні таких трансфертів, інакше кажучи – нормативами відрахувань від прибуткового податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування, а саме [44, с. 54-57]: