Таблиця 1.

Співвідношення показників зведеного бюджету України з валовим внутрішнім продуктом у 1992-1999 роках [6, 36]

Показники | 1992, млрд. крб. | 1993, млрд. крб. | 1994, млрд. крб. | 1995, млрд. крб. | 1996, млн. грн. | 1997, млн. грн. | 1998, млн. грн. | 1999, млн. грн.

Валовий внутріш-ній продукт | 5033,0 | 148273,0 | 1203769,0 | 5451642,0 | 81519,0 | 92484,0 | 103869,0 | 127126,0

Доходи зведеного бюджету | 1227,5 | 49621,8 | 428780,9 | 1650074,9 | 23021,6 | 28111,9 | 28441,1 | 32512,3

Видатки зведеного бюджету | 1919,7 | 57248,8 | 540917,4 | 2018356,9 | 26949,3 | 34312,7 | 30506,4 | 34463,4

Дефіцит бюджету | 869,4 | 10209,2 | 112307,5 | 370827,4 | 3975,6 | 6303,1 | 2014,7 | 1951,1

Питома вага у ВВП, %

доходів бюджету | 24,4 | 33,5 | 35,6 | 30,3 | 28,2 | 30,4 | 27,4 | 25,6

видатків бюджету | 38,1 | 38,6 | 44,9 | 37,0 | 33,1 | 37,1 | 29,4 | 27,1

дефіциту бюджету | 17,3 | 6,9 | 9,3 | 6,8 | 4,9 | 6,8 | 1,9 | 1,5

У 1992-1999 роках при зростанні номінального ВВП відбувалося значне падіння реального ВВП, що суттєво звузило базу оподаткування і, відповідно, обсяг надходжень до бюджету. Реальний ВВП в Україні за вказаний період скоротився в 2,6 разу. В результаті реальні доходи бюджету скоротилися в 2,5 разу.

У 1992 році частка доходів зведеного бюджету України у ВВП (без доходів Пенсійного фонду) становила 24,4 відсотка. В 1993 році цей показник підвищується до 33,5 відсотка, а в 1994 році – до 35,6 відсотка. У 1995 році він знижується до 30,3 відсотка, в 1996 році – до 28,2 відсотка, в 1997 році дещо підвищується – до 30,4 відсотка, а в 1998-1999 роках знову знижується – відповідно до 27,4 і 25,6 відсотка [6, 36].

Видатки зведеного бюджету в 1992 році становили 38,1 відсотка до ВВП, у 1993 році – 38,6 відсотка. В 1994 році відбувається значне підвищення частки видатків бюджету у ВВП – до 44,6 відсотка. В наступні роки вона помітно знижується: в 1995 році – 37 відсотків, в 1996 році – 33,1 відсотка, в 1997 році – 37, 1 відсотка. У 1998-1999 роках ця частка стрімко зменшується, відповідно до 29,4 і 27,1 відсотка [6, 37].

Але, як уже зазначалося, і в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і валового внутрішнього продукту в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз і є тим інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягти іншими методами, в тому числі суто ринковими.

Світовий досвід переконує, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільчих процесах має зростати, і бюджет у цьому плані є найдосконалішим засобом для здійснення державою зазначеної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від ЗО до 50 відсотків валового внутрішнього продукту. Проблема полягає в тому, як знайти виважені форми й методи цього перерозподілу, що в умовах України є найважливішим.

Посилення функцій, які виконує бюджет, потребує вдосконалення управління його дохідною і видатковою частинами. Реформування державних видатків дасть змогу здійснити реформу податкової системи. До того часу, доки не буде виконана така робота, вдосконалення податкової системи залишиться тільки намірами, оскільки бюджет – це фінансовий план держави і внесення в нього будь-яких змін має здійснюватися комплексно. Тут все взаємопов'язане – зменшення податків потребує скорочення певних витрат. Якщо цього не відбувається, то виникає дефіцит бюджету, який теж є певною мірою податком, тільки несправедливішим [6, 38].

Бюджет в Україні переобтяжений великою кількістю видатків, які традиційно перейшли з бюджету колишнього СРСР, тобто тими з них, що були зумовлені політикою тоталітарної держави з надмірною централізацією, всеосяжним перенесенням фінансового забезпечення здійснюваних витрат на плечі держави. Насамперед це видатки на розвиток економіки, що становили в 1990 році близько 50 відсотків усіх витрат.

В умовах функціонування ринку такі витрати не завжди раціональні, доцільні й постійно потребують зростання податкового тиску, передусім на виробничі структури. Тут має бути зрозуміло – держава може витрачати лише ті кошти, які мобілізує за допомогою податків, що є основним джерелом бюджетних надходжень.

Тому необхідно докорінно переглянути структуру державних витрат і залишити на утриманні держави за рахунок бюджетних коштів лише ті з них, які неможливо або недоцільно здійснювати за рахунок інших джерел [6, 39].

Останніми роками було здійснено деякі кроки в напрямі вдосконалення структури бюджетних витрат. Так, зменшено питому вагу бюджетних асигнувань на фінансування капітального будівництва за рахунок розширення практики використання інших інвестиційних джерел, у тому числі шляхом продажу об'єктів незавершеного будівництва, а також акцій, паїв і облігацій, залучення кредитних ресурсів.

Переглянуто прийняті раніше програми і проекти, не підкріплені реальними джерелами фінансування. Бюджетні витрати концентруються на пріоритетних напрямах розвитку економіки. Триває поетапна передача об'єктів соціальної інфраструктури, що перебувають на балансі підприємств і організацій, у власність місцевих органів влади або комерційних структур.

Що стосується витрат на утримання соціально-культурних установ і закладів, то нині ще відчувається брак комплексних наукових обґрунтувань щодо кількості вищих освітніх закладів, Потреби у спеціалістах, яких необхідно готувати для господарства країни, мережі культурно-освітніх установ, медичних закладів тощо. Продовжується застосування при формуванні бюджетних витрат методу