України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;
принцип публічності та прозорості – Державний бюджет України й місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і відповідними радами;
принцип відповідальності учасників бюджетного процесу – кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу [6, 41-43].
Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
Загальний фонд бюджету включає:
всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;
фінансування загального фонду бюджету;
Спеціальний фонд бюджету включає:
бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
гранти або дарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету [6, 43].
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.
Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.
Передача коштів між загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.
Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.
Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.
Структуру бюджетної системи України характеризують дані таблиці 2.1
Таблиця 2.
Структура бюджетної системи України [6, 44]
Показники | 1992, млрд. крб. | 1993, млрд. крб. | 1994, млрд. крб. | 1995, млрд. крб. | 1996, млн. грн. | 1997, млн. грн. | 1998, млн. грн. | 1999, млн. грн.
Видатки зведеного бюджету | 1919,7 | 57248,8 | 540917,4 | 2018356,9 | 26949,3 | 34312,7 | 30506,4 | 34463,4
В тому числі:
державного бюджету | 1193,5 | 34686,6 | 349855,7 | 1063702,0 | 15188,4 | 20622,6 | 15968,8 | 18957,1
місцевих бюджетів | 729,5 | 22562,2 | 191061,7 | 954654,9 | 11760,9 | 13690,1 | 14537,6 | 15506,3
Питома вага у зведеному бюджеті, %
державного бюджету | 62,2 | 60,6 | 64,6 | 52,7 | 56,4 | 60,1 | 52,3 | 55,0
місцевих бюджетів | 37,8 | 39,4 | 35,4 | 47,3 | 43,6 | 34,9 | 47,7 | 45,0
Для характеристики бюджетної системи України в цілому важливе значення має зведений бюджет як сукупність усіх її складових. На стадії складання проекту державного бюджету йому передує розробка основних показників зведеного бюджету України як аналітичного розрахунку для визначення основних параметрів мобілізації бюджетних ресурсів до кожної ІЗ складових бюджетної системи, тобто до Державного бюджету України і місцевих бюджетів, та їхнє використання відповідно до основних напрямів фінансової політики держави.
Показники зведеного бюджету дають можливість ще на стадії розробки державного бюджету внести відповідні корективи і уточнення щодо побудови ефективнішого бюджетного механізму. На стадії виконання бюджетів зведений бюджет використовується для аналізу й активнішого використання бюджетних показників при оцінці загальної економічної ситуації в державі.
2.2. Бюджетна політика
Бюджетна політика – сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона знаходить своє вираження у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів й використанні їх на різні потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві, практичних діях у галузі бюджету різних державних структур.
Основною метою бюджетної політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерціалізованих підприємств. У цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню [6, 56].
Бюджетна політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами в частині поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими економічними системами тощо.
Внутрішні фактори, які суттєво впливають на бюджетну політику, – це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки та організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвитку форм кредитування тощо. На бюджетну політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим бюджетна політика – це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.
Водночас є загальні принципи бюджетної політики для держав із ринковою економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. В цих умовах бюджетна політика має спрямовуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей економіки, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти шляхом як вишукування додаткових інвестицій в ці галузі, стимулюючи залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і створення сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів – це певні податкові пільги, можливість вільного вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження й захисту іноземних інвесторів [6, 57].
Стимулювання інвестицій у розширення