Розділ 3. Роль бюджетів в забезпеченні соціального та економічного розвитку держави, території

Бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів у ринкових умовах. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку держави на відповідний рік.

Держава впливає на розвиток економіки шляхом прямої участі чи завдяки посередницькому регулюванню. Основними формами прямої участі є: бюджетне фінансування конкретних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних програм і кредитування за рахунок коштів бюджету.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в економіку матимуть найбільший успіх, якщо ґрунтуватимуться на постійному вивченні її відтворювального процесу. Сам відтворювальний процес має свої особливості, що потребують нових методів фінансування з бюджету [7, 181-191].

Цілком справедливо було б зазначити, що на період трансформації економіки державі належатиме вирішальна роль в інвестуванні економіки. Провідні європейські країни – приклад того. Так, у загальній структурі державних інвестицій у Німеччині 2/3 становить фінансова допомога підприємствам, а решту – пільгове оподаткування. У Німеччині нараховується майже 10 тисяч програм, за якими реалізуються плани фінансової підтримки підприємств. Не існує практично галузей, які не отримували б державної допомоги. Дивує те, що сума субвенцій зростає швидше, ніж створення вартості в галузях, які їх отримують, ніж податкові надходження від федерації, земель, муніципалітетів.

На сьогодні державне кредитування в країнах Європи здійснюється в трьох формах – пряме кредитування, "вторинне" і спеціальне. Пряме кредитування здійснюється адміністративними відомствами, чиї операції включаються до державного бюджету. "Вторинне" кредитування проводиться за рахунок коштів, зібраних для задоволення сукупних потреб і переданих установам, що перебувають у власності уряду. Спеціальне кредитування надається державними фінансовими інститутами, що спеціально створені для сприяння в досягненні програмних цілей уряду. Перші два види витрат включаються до державного бюджету, де вони з метою адміністративного контролю представлені валовими показниками. Операції третього типу до бюджету не включаються, однак аналітичні звіти про такі операції останніми роками включаються до бюджетної документації. Наприклад, у Великобританії існує Національний фонд (єдиний великий фонд за винятком Консолідованого бюджетного фонду), що включає всі операції з надання кредитів, а також обслуговування державного боргу [7, _].

На потреби державного кредитування та його обсяги впливають різні фак-тори, що в кінцевому підсумку визначають міру ліквідності витрачених державою коштів. Звісно, можуть виникати сумніви щодо необхідності державного кредитування в наявних нині розмірах. Оскільки їх природно було б перекласти більшою мірою на комерційні банки, приватний сектор та зарубіжних інвесторів. Але в цьому зв'язку слід зазначити, що державні позики надаються різним галузям на значно м'якших умовах, ніж це робиться комерційними установами.

Крім того, державному кредитуванню притаманна більша гнучкість в порівнянні зі звичайними видатками. Скоротити чи збільшити розміри державних позик простіше, ніж змінити обсяги простих видатків. Кредитування можна розглядати як важливий інструмент антициклічної політики, що активно використовується в період спаду ділової активності. Коли ж економічна діяльність повертається до свого нормального ритму, обсяги стимулюючих її державних позик скорочуються. Операції з кредитування є складовою загального бюджетного курсу уряду. Вони можуть впливати на стан фінансового ринку держави, забезпечуючи синхронізацію грошово-кредитної політики [7, 181-191].

Зарубіжними економістами досліджується мультиплікаційний ефект державних кредитних ресурсів. Він є дещо нижчим, ніж у прямих витрат. Як кредити, такі прямі видатки повинні фінансуватися за рахунок податків чи запозичених коштів. Однак на практиці досить важко виміряти початковий і подальший ефект операцій із суто кредитування. Тому останніми роками уряди розвинутих країн додають чисту суму кредитів до видатків із тим, аби можна було оцінити загальний вплив бюджету на економіку.

Окрім цього, здійснюється розрахунок елемента дотації, який завжди є в урядових програмах кредитування. У цих розрахунках беруться до уваги такі засади:

а) процент, що стягується за ставкою, яка нижча за ринкову;

б) витрати з управління програмами;

в) імовірні в майбутньому збитки в результаті неплатежів [7, 181-191].

З урахуванням останніх постає складніше питання про те, що таке державна позика та як її розмір повинен відображатися у видатковій частині бюджету.

Досить повчальним є досвід США. Американське законодавство вимагає, аби наявний у національному бюджеті елемент дотацій за програмами кредитування показувався як окрема стаття видатків. А здійснення всіх цих операцій спеціально санкціонується законодавчим органом країни.

Існують різні методи підрахунку дотації як явної, так і прихованої. Нині основна увага приділяється поки що лише явній дотації. У США елемент дотації дорівнює різниці між виплаченою позичальником і необхідною для перестрахування його позики сумою. Уряд зобов'язаний надавати відомості про списані позики, а також про позики, за якими велика ймовірність непогашення. Всі ці положення закладені в Закон про реформу кредитування 1990 p. у США. Використання ним методу нарахувань у бухгалтерських операціях, пов'язаних із програмами державного кредитування, дає змогу визначити точні витрати уряду – витрати поточні і витрати, що здійснюються протягом декількох років. Відомості ж про касове виконання бюджету не дають повної інформації про кінцеві витрати уряду [7, 181-191].

Не безпідставним є висновок про те, що погашення державних кредитів треба розглядати в загальному макроекономічному контексті. Це може призвести в майбутньому до перегляду всієї структури вторинного кредитування інших рівнів державного управління.

Ґрунтуючись на досвіді країн розвинутого ринку, співвідношення