між вищезгаданими формами державного фінансування для економіки України можуть мати такі оцінки (в процентах до загального обсягу виробництва): державне замовлення – 10-15%, державний контракт – 15-20%, вільний ринок майже 70%. Наведені оцінки відповідають середнім для західноєвропейських держав [7, 181-191].
З погляду управління видатками головним елементом контракту є ціна постав-ки. Контракт може ґрунтуватися на фіксованій ціні, або його ціна склада-тиметь-ся із собівартості та фіксованої надбавки, або бути проміжною. Останній тип ціни застосовується у так званих "стимулюючих" контрактах. Контракти укладаються державою на конкурентній чи позаконкурентній основі, що найбіль-шою мірою залежить від самого об'єкта співробітництва. Так, у великих галузях на кшталт військово-промислового комплексу такі конкурси не провадяться. Хоча в цілому надаються переваги конкурсному відбору державних контрактів.
Використання бюджету як інструмента регулювання розвитку економіки в Україні має свої особливості, зумовлені перехідним характером економіки. Суть цих особливостей полягає в тому, що бюджету належить провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги.
Переважну кількість витрат, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, на впровадження нових технологій повинна надавати держава, тому що ці витрати не дуже привабливі для банківського кредитування і залучення іноземних інвестицій. Однак треба враховувати, що значні кошти на вказані цілі можуть бути мобілізовані через проведення ефективної амортизаційної політики та через податкову систему.
Так, запровадження нової системи амортизації дасть змогу вже в 2000 році подвоїти обсяг амортизаційних відрахувань, що становлять понад 20 млрд. гривень, й істотно збільшити власні інвестиційні ресурси підприємств. Передбачувана зміна податкового законодавства повинна збільшити їхні інвестиційні ресурси ще на 4,2 млрд. гривень [7, 181-191].
Потребують державної фінансової підтримки та прямого фінансування заходи зі здійснення комплексної політики енергозбереження. Це зумовлено тим, що порівняно з 1990 роком енергоємність одиниці суспільного продукту зросла в 1,4 разу. Протягом цього часу енергозатрати на видобуток тонни вугілля зросли в 1,8 разу. В 1999 році рівень енергоспоживання на душу населення порівняно з показником ВВП на душу населення становив в Україні 4,7 одиниці, тоді як в Угорщині – 1,1, у Чехії – 1,6, в Польщі – 2,9, Німеччині – 0,16, Франції – 0,18. [7, ].
Потрібна довгострокова бюджетна політика, яка б забезпечила фінансування тих галузей економіки, які дають найбільший приріст валового внутрішнього продукту при мінімізації енерговитрат. Бюджетна підтримка повинна спрямовуватися для розвитку сучасного високотехнологічного виробництва у машинобудуванні, легкій та харчовій промисловостях, розвитку транспортних магістралей. В Україні є певний досвід бюджетної підтримки окремих галузей економіки. Мова йде про вугільну промисловість. Упродовж 1992-1999 років у цю галузь було спрямовано бюджетних коштів на суму, що еквівалентна 5,5 млрд. доларів США. Однак це не забезпечило випереджаючого розвитку вугільної промисловості, тому поряд із бюджетним асигнуванням треба передбачити низку організаційних заходів.
Важливим напрямком бюджетної політики щодо регулювання економічного розвитку є фінансове забезпечення агропромислового комплексу. Фінансова підтримка агропромислового виробництва має здійснюватися у таких напрямках:
підтримка виробництва продукції тваринництва, племінної ветеринарної справи, меліорації й охорони земель, лісовідновлення, охорони та захисту лісів і водних ресурсів, закладання багаторічних плодово-ягідних насаджень, виноградників, здійснення наукових досліджень, підготовки кадрів, фінансування соціальної сфери на селі;
спрямування іноземних кредитів та міжнародної технічної допомоги у галузі, пов'язані зі структурною перебудовою агропромислового комплексу;
використання позичок Світового банку на реструктуризацію галузей сільського господарства, проведення земельної реформи, переоснащення підприємств переробної промисловості, розбудову фермерських господарств;
перегляд митних тарифів на імпорт окремих видів сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів;
проведення цінової політики, спрямованої на досягнення паритетності товарообміну між сільським господарством та іншими галузями національної економіки, здійснення вільного ціноутворення в поєднанні з державним регулюванням цін на продукцію підприємств-монополістів. [7, 181-191].
Актуальною є також проблема фінансування робіт із захисту земель, підвищення їхньої родючості.
Однак у кінцевому підсумку державні видатки не можна розглядати серед чинників, що найбільше впливають на відмінності в темпах зростання в різних країнах або ж у різні періоди часу в одній країні. Зовнішні чинники впливають щонайбільше, але причини відмінностей у темпах зростання до кінця ще не з'ясовані.
Державні видатки певною мірою позитивно впливають на темпи зростання економіки, але насправді важливий не їхній обсяг, а функціональна структура, яка чітко детермінує напрямки використання бюджетних ресурсів та очікуваний рівень їхньої віддачі.
Для здійснення програм переходу до ринкової економіки потрібні заходи, спрямовані як на стабілізацію, так і на структурну перебудову. Перші з них є деяким поєднанням бюджетно-податкової, грошової та валютної політик. У бюджетно-податковій сфері перебудова структури видатків часто буває однією зі складових комплексу впроваджуваних заходів. Скорочення видатків, як правило, поєднується з падінням рівня інфляції за відповідної грошової політики і, якщо підлягає скороченню споживання, а не капіталовкладення, то вищі внутрішні заощадження повинні призвести до збільшення капіталовкладень і забезпечити зростання. Але залежно від того, який зачеплено тип споживчих видатків, якими є реакція приватного сектора та заходи в інших галузях, приріст виробництва може скоротитися принаймні за невеликий проміжок часу [7, 181-191].
Окрім того, інші заходи щодо стабілізації й структурної перебудови також впливають на рівень і склад видатків. Так, зміни процентних ставок впливають на обслуговування внутрішнього боргу; зовнішній борг і витрати на імпорт залежать від обмінного курсу; індексовані й близькі до індексованих видатки (пенсії, заробітна плата, витрати на закупівлю товарів та послуг) залежать від рівня інфляції, а попит на певні програми (охорона здоров'я, освіта) пов'язаний із рівнем доходів. Водночас зміна процентних ставок та обмінного курсу, інфляція та зростання доходів впливають