на доходи держави. Безпосередній вплив інших макроекономічних показників на видатки й дефіцит бюджету визначити важко, тому скорочення видатків у даний час може легко обернутися їхнім збільшенням у майбутньому та призвести до більшого дефіциту. Цей зворотний зв'язок ще більше ускладнює аналіз заходів економічної політики [7, 181-191].
Відповідно до теорії державного макроекономічного регулювання, виділимо її основні підсистеми – державний і приватний сектори та домашні господарства. Нині не викликає сумніву твердження про те, що саме політика в сфері державних видатків визначає нову роль для приватного й державного секторів у суспільстві. Щодо приватного сектора, то державне втручання тут має бути зорганізоване так, щоб не виникало конфлікту з процесом його становлення й діяльності. Щодо державного сектора проводиться політика на його суттєве скорочення, зменшення обсягу належних йому ресурсів, що перерозподіляються через бюджет, і практичне зменшення, а згодом припинення надання традиційних субсидій підприємствам.
Прогнозні оцінки економічного й соціального розвитку України на 1999 p. вказують на суттєве скорочення можливостей використання традиційних джерел інвестицій. У зв'язку з цим надзвичайно актуальним стає наукове дослідження ефективності тих державних інвестицій, що залишаться. Державні капітальні вкладення не набули основного важеля державної економічної політики, спрямованої на забезпечення структурної перебудови економіки. Питання якісної оцінки державних інвестицій привернуло до себе увагу в усіх промислово розвинутих країнах ще в 70-ті роки. Так, наприклад, контроль за якісною оцінкою інвестицій у державний сектор почав здійснюватися у Канаді з 1977 p., а на початку 80-х набув офіційного підґрунтя. У США також впроваджено регулярну оцінку конкретних державних програм [7, 181-191].
Для більшої наукової достовірності результатів у Німеччині така оцінка провадиться різними незалежними установами. Наприклад, оцінка програм державних інвестицій здійснюється окремими міністерствами з урахуванням їхніх пріоритетів, а від імені законодавчих органів оцінюються програми, що підлягають затвердженню в законодавчому порядку. При розробці порядку якісної оцінки робиться вибір між дослідженням на конкретному прикладі, експериментом, що проводиться на місці або вибірковим обстеженням (із випадковою чи стратифікованою вибіркою). Сам процес оцінки починається зі збору й аналізу даних, а закінчується поданням звіту відповідним органам.
Аби якісна оцінка не втратила свого змісту, її слід проводити в областях, де простежується марнотратство державних ресурсів. Спеціалісти відомих фінансових інститутів (Світового банку, Міжнародного валютного фонду. Європейського банку реконструкції та розвитку), що здійснюють оцінку інвестиційних проектів, наполягають на корисності саме такого підходу. Розроблено низку наукових методів такої оцінки.
В одних досліджується відношення очікуваного доходу до витрат, інші аналізують внутрішню ставку доходу від проекту інвестицій, а за деякими методами в основу аналізу покладено період окупності державних програм.
Аналіз періоду окупності інвестицій є найпростішим. Кількість років, протягом яких відшкодовуються початкові інвестиції, становить період окупності. Коли порівнюються два чи більше проектів, перевага надається проектам із коротким періодом окупності. Проте ухвалені проекти не повинні перевищувати необхідний період окупності, який слід визначати заздалегідь. Для підрахунку періоду окупності використовують чистий дохід, що очікується від проекту, та суми амортизаційних відрахувань. Маючи істотну перевагу – простоту, цей метод приховує в собі суттєву ваду, яка полягає в тому, що в розрахунках зовсім не враховується зміна вартості грошей із часом і можливість отримувати доходи після того, як початкові інвестиції вже окупились. Через це сам метод не може слугувати мірилом прибутковості проектів.
Практика підтверджує, що методом чистої теперішньої вартості користуються частіше. Основним у цій методиці с те, яку саме дисконтну ставку вибрати для підрахунку чистої теперішньої вартості проекту. Звичайно, з двох проектів ризикованіший має дисконтуватися за вищою ставкою, а дисконтні ставки тяжіють до зростання, коли підвищуються проценти за позики й темпи інфляції. Тобто зі зростанням процентів за позики підвищуються витрати на фінансування проектів [7, 181-191].
Фінансування проектів може спричинити важливі наслідки в платіжному балансі країни. У тих випадках, коли програма державних інвестицій включає значні потреби у зовнішньому фінансуванні, слід брати до уваги розмір і характер зовнішньої заборгованості. З іншого боку, спроможність обслуговувати борг зросте тією мірою, в якій програма спрямована на ефективну заміну імпортної діяльності на експортну.
Реалізація проектів може мати й інфляційні наслідки, коли призводить до грошово-кредитної емісії. Воднораз продуктивні інвестиції можуть і послабити інфляційний тиск, створюючи додаткові товари та надаючи нові послуги.
Нині недостатньо визнати, що відібрані та обґрунтовані за розглянутими методиками державні інвестиції є виключно позитивним фактором для економічного зростання будь-якої країни. Треба докласти чимало зусиль для інтеграції цих методів у процес управління бюджетними видатками.
Іншим важливим напрямком удосконалення регулюючої ролі бюджету є регулювання соціальних процесів у державі. За умов переходу до активно дієвих соціальних орієнтирів економічних реформ він має ґрунтуватися на таких принципах:
вдосконалення механізму планування соціального блоку статей державного бюджету на основі використання соціальних стандартів та нормативів і запровадження програмно-цільового методу реалізації соціальної політики;
поетапного здійснення системи заходів, що мають забезпечити зростання частки доходів населення у структурі валового внутрішнього продукту;
визначення шляхів поетапної реалізації права громадян на мінімальну заробітну плату, не нижчу від визначеної законом,
впорядкування заробітної плати у бюджетній сфері;
розширення кола учасників на ринку державних цінних паперів із метою збільшення неемісійних джерел фінансування бюджетного дефіциту;
вирішення питання погашення заборгованості з виплати заробітної плати у бюджетній сфері та за іншими соціальними виплатами;
завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг, що надаються населенню, до їхньої фактичної вартості [7, 181-191].
Роль бюджету в регулюванні соціальних процесів у державі в кінцевому підсумку зводиться до того, як і кому