На стадії розподілу необхідний і додатковий продукт розпадаються на первинні доходи. Основними формами таких доходів є заробітна плата, прибуток, процент, рента, дивіденди, орендна плата та ін. Серед цих доходів виділяють трудові і нетрудові. До трудових належать доходи, що створюються працівниками на підприємствах і в галузях і надходять у їх індивідуальне розпорядження у формі заробітної плати, а також доходи працівників міста і села від індивідуальної трудової діяльності і підсобного господарства.

До нетрудових доходів, джерелом яких є додатковий продукт, належать частина прибутку підприємців, процент, рента, прибуток власників торговельного капіталу та ін. За умов широкого розповсюдження акцій у розвинутих країнах частина найманих працівників отримує певну частку прибутку у формі дивіденду, а також у вигляді процента на вкладені у банки кошти. Але основну масу дивідендів і процентів привласнюють власники засобів виробництва та грошового капіталу.

Перерозподіл національного доходу. Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплати різних видів податків до державного бюджету та соціальних витрат держави, внесків громадян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій. Наприклад, через державні бюджети розвинутих країн світу перерозподіляється від 40 до 55% національного доходу, а в Україні у 1994 p. – 83% [13, 288].

На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні, або похідні, доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям, платня військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо. Наприклад, в Україні налічується 14,6 млн. пенсіонерів.

Основним джерелом вторинних доходів є податки. Так, із заробітної плати середнього американського працівника вилучається близько 33% її у формі податків. У колишньому CPCP високий ступінь експлуатації, пов'язаної з розподілом національного доходу на необхідний і додатковий, певною мірою послаблювався у процесі його перерозподілу, оскільки за рахунок державного бюджету громадянам надавалися безкоштовно квартири, медичні послуги, освіта тощо [13, 289].

Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними (видимими) та неофіційними (невидимими) каналами. У першому випадку це відбувається через механізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди, а також частково через механізм ціноутворення, коли держава або компанії (як правило, крупні) офіційно повідомляють про те, що ціни на певну групу товарів та послуг будуть підвищені на стільки-то процентів. Це має місце у розвинутих країнах світу.

У другому випадку уряд і компанії про це офіційно не повідомляють, а здійснюють незначне, але неодноразове підвищення цін. Це призводить до поступового зниження життєвого рівня населення. Так діяла у застійні часи адміністративно-командна система. Цей метод певною мірою успадкував. уряд України, особливо в період так званої лібералізації цін. Проте наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу здійснюється в умовах існування тіньової, або підпільної економіки [13, 289].

Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. Так, у США з 1929 по 1987 pp. частка перших найбідніших груп сімей (із п'яти груп) зросла з 12,5 до 15,4%, а частка найбагатшої п'ятої групи знизилася з 54,4 до 43,7%. Проте за період 1969–1987 pp. нерівність у розподілі доходів між п'ятьма групами зросла. В 1987 p. 20% сімей, які мали найнижчі доходи, отримали лише 4,6% сукупного суспільного доходу (до сплати податків), а в 1969 p. – 5,6%. Водночас частка 20% сімей з найвищими доходами зросла з 40,6 до 43,7%. Ці дані опубліковані у відомому підручнику американських учених "Економікс". Його автори Р.Макконел та С.Брю зазначають, що у США доход розподіляється нерівномірніше, ніж у більшості інших розвинутих країн. В доповіді американського президента конгресу США за 1996 p. наводяться дані про те, що з 1979 по 1993 pp. дохід 5% найбідніших сімей знизився на 15%, а 5% найбагатших сімей – зріс на 18% [13, 289].

Згідно з тими же даними, значно більша несправедливість існує в розподілі доходів від власності. Так, у 1983 p. 10% сімей, які отримували найвищі доходи у США, володіли 72% всіх акцій, 86% всіх облігацій, що не оподатковувалися, 50% всього нерухомого майна. Водночас, за визнанням цих же економістів, величезна більшість домогосподарств мають незначну власність або взагалі не мають її.

Неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існуванню підпільної економіки. Підпільна, або тіньова, економіка – це сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо). Згідно з оцінками західних учених, підпільна економіка в розвинутих країнах Заходу становить від 5 до 15% валового національного продукту. У США, наприклад, у 1988 p. на неї припадало від 243 до 729 млрд. дол. [13, 290]

У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Так, за межі України вивезено близько 20 млрд. дол., товарів на суму близько 5 млрд. дол.

До тіньової економіки значною мірою наближалася діяльність комерційних банків, внаслідок якої вони наживалися на конвертації валют, масово перекачували безготівковий обіг у готівковий, що створювало штучний попит на готівку і привело у середині 1994 p. до зосередження у мафіозно-тіньових і комерційно-банківських структурах близько половини всієї грошової маси. Така ж частка грошової маси перебуває у тіньовому секторі на початку 1997 p. З метою збагачення банківські та інші фінансово-кредитні установи використовують фальшиві авізо, фальшиві довідки-сертифікати тощо. Все це дало комерційним банкам