Комерційні банки

курсова робота з фінансів

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Процес формування ефективної банківської системи в Україні – доволі непросте завдання, яке має низку своїх особливостей. Банки об'єктивно перебувають у центрі багатьох суперечливих, кризових та складно прогнозованих явищ, притаманних передусім економіці перехідного періоду. Водночас саме стрімкий розвиток українських банків став основою формування повноцінних ринкових відносин та сукупності базових елементів, пов'язаних із рухом фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства неможливе.

Сучасний комерційний банк – це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду. Специфіка діяльності комерційного банку визначається його функціями та операціями. Згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" банк – це "юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб".

З огляду на це, визначення головних проблем розвитку банківської системи України та обґрунтування шляхів їх розв'язання є надзвичайно актуальним завданням сучасної економічної науки, від успішного виконання якого значною мірою залежить подальший розвиток реального та фінансового секторів господарства.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти фінансової науки, зокрема тієї її частини, яка торкається діяльності банківської системи.

Предметом дослідження курсової роботи є типи і функції комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві.

Метою курсової роботи є дослідження типів та функцій комерційних банків та їх ролі у ринковому господарстві.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

Розділ 1. Зміст діяльності комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві

Банки як провідні суб'єкти фінансового посередництва

Гостра суперечливість між функціональними можливостями банків як комерційних структур та правовою обмеженістю їх діяльності робить надзвичайно актуальним правильне визначення самого поняття "банк". Будь-яка двозначність в його тлумаченні може створити можливість для використання в комерційних цілях функціональних переваг банківської діяльності й уникнути законодавчого її обмеження.

В українському законодавстві спочатку переважав надто широкий підхід до визначення банку. У першому Законі України "Про банки та банківську діяльність" (березень 1991 р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом (ст. ). Таких операцій у законі зазначено 16, однак не застережено, чи банк повинен виконувати всі ці операції, чи тільки одну з них для того, щоб одержати відповідний статус. Ця обставина давала можливість надто широко трактувати поняття банк і сферу банківської діяльності, розмивала правову межу між банками і небанківськими фінансовими посередниками. Тому норми банківського нагляду і регулювання могли поширюватися на переважну більшість суб'єктів грошового ринку [11, 443].

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій [11, 444]:

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі – як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу бан-ківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку.

Отже, комплекс із трьох базових операцій – депозитних, кредитних і розрахункових – створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

Насправді банківські посередники, крім базових, можуть виконувати й ба-га-то інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. При цьому вони не перестають бути банками, тому що забезпечують комплекс базових опе-ра-цій. Такі банки заведено називати універсальними. Але якщо фінансовий по-се-ре-дник виконує не всі базові операції, а тільки одну чи дві з них, чи можна його вважати банком в економічному розумінні? Якщо такий посередник не забезпечує комплексу базових операцій грошового ринку, він не є банком у повному ро-зумінні цього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати тільки в кооперації з іншими подібними посередниками, що виконують решту базових операцій грошового ринку. Такі банки називають спеціалізованими [11, 445].

Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, він належить до небанківських фінансових інституцій [21, 241].

У зв'язку з виконанням депозитно-позичкових операцій банки беруть участь у забезпеченні обороту платіжними засобами, у нарощуванні їх маси в обороті, активно впливаючи на пропозицію грошей. Відтак виникає ще одна специфічна риса в діяльності банків – зберігання вільних резервів на кореспондентських рахунках у центральних банках і нормування залишку їх по залучених депозитах. Обов'язкове нормування депозитів є однією з найбільш жорстких вимог законо-да-в-ства до банків, яка ставить їх у нерівні конкурентні умови на ринку з небан-ків-сь-кими посередниками. Тому в літературі інколи цю рису теж відносять до базових ознак банку. Проте для цього немає достатніх підстав і немає в цьому