продукту, та "чисті" послуги, тобто послуги, безпосередньо не пов'язані з рухом матеріального продукту.
Залежно від обліку послуг у балансі банку їх поділяють на:
послуги, що обліковуються на балансових рахунках. Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними;
послуги, що обліковуються на позабалансових рахунках. За критерієм стягнення банками плати за надання послуг розрізняють платні та безоплатні послуги. Наявність останніх пов'язана з тим, що в окремих випадках комерційні банки самі заінтересовані в наданні клієнтам безоплатних послуг. Це дає їм змогу, зокрема, залучати нових клієнтів, збільшувати банківські ресурси, розширювати асортимент суміжних послуг та операцій, підвищувати рівень обслуговування клієнтів [4, 342].
Здійснюючи нетрадиційні банківські операції та надаючи послуги, слід особливу увагу звертати на їх правове оформлення. Найпоширенішою підставою виникнення зобов'язань є договір. За ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих договорів, можна виокремити такі групи цивільно-правових договорів, якими оформляються нетрадиційні банківські операції та послуги:
договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (договори купівлі-продажу іноземної валюти, акцій; біржові та позабіржові угоди тощо);
договори про передання майна у тимчасове користування (договір оренди, договір лізингу тощо);
договори про надання послуг (договір доручення, договір комісії, кредитний договір, договір схову, договір про посередницькі послуги тощо).
З погляду змісту та суб'єктного складу зобов'язання про надання банком послуг поділяють на:
послуги юридичного характеру, що оформляються, зокрема, договором доручення і договором комісії;
послуги фактичного характеру, що оформляються, зокрема, договором схову;
послуги, в яких поєднуються юридичні та фактичні дії (договір на інкасацію готівки тощо).
В Україні значна частка нетрадиційних операцій та послуг не набула широкого застосування в практичній діяльності комерційних банків. Передусім це пов'язано з повною відсутністю чи недосконалістю існуючої законодавчої бази, яка регулює здійснення таких операцій або надання послуг, а також із сучасним станом економіки країни.
Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку комерційних банків на сучасному етапі
Проблема капіталізації банків
Ефективність діяльності банківської системи України значною мірою залежить від рівня її капіталізації, який на сьогодні занизький. Як відомо, сумарний сплачений статутний капітал усіх банків нашої країни приблизно дорівнює обсягу капіталу одного із провідних зарубіжних банків. Порівнювати ж наш рівень із рівнем капіталізації банківських систем економічно розвинутих країн просто некоректно.
Проблемою недостатньої капіталізації зумовлюється і недосконалість як усієї вітчизняної банківської системи, так і окремих банків, які не мають можливості залучати значні ресурси й проводити масштабні активні операції (насамперед кредитні та інвестиційні).
Зауважимо, що відставання темпів нарощування капіталів вітчизняних комерційних банків від темпів зростання їхніх активів поступово перетворюється на стійку тенденцію (див. додаток 1).
Природно, що на сьогодні актуальною залишається проблема відставання темпів капіталізації банків від темпів зростання їхніх активів навіть попри те, що за нормативу адекватності капіталу в 10% його фактичний рівень становить близько 15%. За оцінками Асоціації українських банків, це є резервом для потенційного збільшення активів приблизно на 60 млрд.. грн.. Та якщо за останні кілька років приріст банківських активів суттєво перевищував відповідне зростання капіталу, а середній норматив його адекватності знизився з 21 до 15%, то це не може не викликати занепокоєння [12].
Вочевидь, банки, не здатні збільшити свій капітал, змушені будуть (через неспроможність дотримуватися нормативу його адекватності) зменшувати обсяги кредитування. А оскільки близько 70% доходів комерційних банків припадає саме на позичкову діяльність, то зменшення її масштабів за таких обставин є прямою загрозою стабільності усієї банківської системи.
Проблемними є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що в структуру капіталу багатьох вітчизняних банків певною мірою входить переоцінка основних засобів, нараховані, але не сплачені відсотки, субординований борг. Поступове зростання цих та деяких інших складових за певних обставин можна вважати завуальованою формою штучного нарощування капіталу, що теж посилює загрозу фінансовій стабільності банківської системи.
Зрозуміло, що пошук адекватних підходів до розв'язання проблеми нарощування капіталізації вітчизняної банківської системи має перебувати у площині вирішення питання про джерела надходжень коштів та про формування складових капіталу банків, які можуть бути збільшені за цей рахунок.
Аналізуючи джерела вкладення коштів у банківську систему України шляхом внутрішнього чи зовнішнього інвестування, особливу увагу слід приділяти співвідношенню можливостей вітчизняних інвесторів та ризиків, якими може супроводжуватися залучення капіталів із-за кордону. З одного боку, йдеться про достатність у вітчизняних підприємств і фізичних осіб належного обсягу фінансових ресурсів для інвестування у банківський капітал, про готовність здійснювати відповідні вкладення коштів, а з другого – про можливі наслідки поглинання зарубіжним капіталом українських банків. Цю проблему слід ретельно проаналізувати передусім із позиції безпеки для фінансової системи країни в умовах нестабільності світової економіки та налагодження належного контролю національних органів регулювання за діяльністю такої ключової галузі економіки, як банківська сфера [12].
Нині іноземні банки активно не конкурують із вітчизняними кредитними установами на фінансовому ринку нашої країни, що можна пояснити зокрема порівняно високим рівнем ризиків та обмеженим колом клієнтів, яких ці банки обслуговують (особливо після обвалу ринку ОВДП у 1998 році). На сьогодні в Україні діють лише 7 банків зі 100-відсотковим іноземним капіталом, що становить не більше 5% від їх загальної кількості. Частка іноземного капіталу в статутному капіталі усіх банків системи на 1 січня 2005 року становила лише 9,6%. Тобто у "чистому" вигляді питома вага іноземних банків є незначною.
Водночас слід розуміти, що в подальшому (з урахуванням тенденцій глобалізації економічних процесів) нерезидентам за будь-яких умов будуть надані ширші можливості інвестувати кошти