законодавствах вони звичайно займають наступне місце після податку на додану вартість (або податків, його що замінюють) і по значенню, і по об'єму надходжень до бюджету. Однак податкові системи XIX століття включали акцизи як основний канал забезпечення непрямого оподаткування, і нерідко термін "акциз" застосовувався як синонім до всієї системи непрямих податків.
Акцизами є непрямі податки на певні товари, що включаються в ціну товару і оплачувані покупцями. Вони встановлюються, як правило, на дефіцитну і високорентабельну продукцію і товари, призначені для населення і держави, що є монополією. Акцизний збір поєднує в собі як фіскальну функцію податків, наповнюючи державний бюджет, так і регулюючу функцію. Остання коректує попит і пропозицію, збільшуючи ціну товару за рахунок акцизу або зменшуючи шляхом виключення з переліку оподатковуваних товарів.
Акцизний збір, як і податок на додану вартість, є непрямим податком, включається в ціну товару і в результаті сплачується споживачем, а не виробником товару. Однак, якщо ПДВ відноситься до типу універсальних акцизів (що сплачуються по одній ставці з всіх товарів, робіт, послуг), то акцизний збір є специфічним акцизом, тобто сплачується по декількох групах ставок, диференційованих по окремих видах товарів [32, 194].
Акцизний збір дуже схожий на податок на додану вартість. Дійсно, це непрямі податки: обидва включаються в ціну товару, і той, і інший оплачується споживачем. Однак є декілька принципових відмінностей. По-перше, акцизний збір – це податок на товари або продукцію, тоді як ПДВ передбачає як об'єкт обкладення оборот від реалізації товарів (робіт, послуг). По-друге, податком на додану вартість обкладаються обороти від всіх товарів (робіт, послуг), при нарахуванні акцизного збору враховуються тільки специфічні, підакцизні товари (високорентабельні і монопольні). По-третє, акцизний збір дуже тісно ув'язується зі специфічним інструментом – митом, і часто при ввезенні товарів на територію держави використовується акциз або митний збір (нерідко мито включається в систему непрямих податків) [32, 195].
Механізм акцизного збору закріплений Декретом Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 року "Про акцизний збір". Динаміка змін нормативних актів по акцизному збору багато в чому повторює зміни актів, що стосуються ПДВ: прийняття перших Законів України в грудні 1991 року, потім Декретів в грудні 1992 року і нових Законів України в 1995-1996 роках. Правда, принципові зміни по акцизному збору в основному були пов'язані з коректуванням рівня ставок (в цьому випадку мова не йде про регулювання платників, об'єкт і нарахування акцизного збору).
Першою статтею нормативного акту звичайно закріпляється поняття акцизного збору як непрямого податку на високорентабельні і монопольні товари (продукцію), який включається в ціну цих товарів (продукції). Перелік підакцизних товарів і розміри ставок затверджуються Верховною Радою України.
1.2.3. Мито
Мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.
В Україні застосовуються такі види мита:
адвалорне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення [25, 145].
Порядок обкладання митом предметів, які ввозяться, вивозяться чи пересилаються громадянами за митний кордон України, встановлено Законом України "Про єдиний митний тариф" від 5 лютого 1992 року зі змінами та доповненнями. Законом визначено, що єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України базується на міжнародне визнаних нормах і розвивається в напрямі максимальної відповідальності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи [25, 146].
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при ввезенні їх на митну територію України. Ввізне мито є диференційованим:
щодо товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;
щодо товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги з мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України [25, 146].
До решти товарів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при вивезенні їх за межі митної території України.
На окремі товари та інші предмети можуть встановлюватися сезонні ввізне і вивізне мита на строк не більше чотирьох місяців з моменту встановлення їх.
В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мит можуть застосовуватися:
1) спеціальне мито. Воно застосовується: як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України в таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів; як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, котрі порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як захід для припинення несумлінної конкуренції у випадках, що визначаються